Штраух Максим Максимович [11(24) .2.1900, Москва, — 3.1.1974, там же], російський радянський актор, народний артист СРСР (1965). У 1921—24 в 1-м-коді Робочому театрі Пролеткульта, в 1929—31 в Театрі ним. Мейерхольда, з 1932 в Московському театрі Революції (нині Театр ним. Маяковского). У експериментальних постановках С. М. Ейзенштейна і спектаклях В. Е. Мейерхольда Ш. проявив себе як актор, схильний до ексцентрики і публіцистичного гротеску створив сатиричні образи в п'єсах Маяковського — Победоносиков («Банячи»), Прісипкин («Клоп») і ін. Одночасно у ряді ролей розкрився як майстер тонкого психологічного аналізу, глибокій людяності (Рубін, «Вулиця радості» Зархи, Керівна особа, «Мій друг» Погодіна). Вищим творчим досягненням Ш. стало глибоке реалістичне втілення образу В. І. Леніна у ряді спектаклів і у фільмах, поставлених режисером С. І. Юткевічем («Людина з рушницею», 1938, «Розповіді про Леніне», 1958, «Ленін в Польщі», 1966, і ін.). Серед найбільших робіт в кіно також: Шпик («Страйк», 1925), Сищик («Привид, який не повертається», 1930), Тібо («Вбивство на вулиці Данте», 1956). Ленінська ін. (1959), Державна премія СРСР (1949, 1951— двічі). Нагороджений орденом Леніна, 2 іншими орденами, а також медалями.
Літ.: Туровськая М., Медведев Би., М. М. Штраух, М., 1952; Шахів Р., М. М. Штраух, М., 1964.
