Шорін Василь Іванович [26.12.1870 (7.1.1871) — 1938], радянський воєначальник. Народився в р. Калязіне, нині області Калінінськой, в сім'ї ремісника. Закінчив Казанське юнкерське училище (1892) і Офіцерську стрілецьку школу. Учасник російсько-японської війни 1904—05 і 1-ої світової війни 1914—18, в якій командував батальйоном і полком; з 1916 полковник, був нагороджений орденом св. Георгия 4-ій мірі і Георгіївською зброєю. Після Жовтневої революції 1917 був вибраний солдатами начальником дивізії. У вересні 1918 у Вятке добровільно вступив в Червону Армію і був призначений командуючим 2-ою армією Східного фронту. Ш. провів велику роботу по реорганізації армії і керував її діями в Іжевсько-воткинськой операції 1918 і ін. З травня 1919 командувач Північною групою Східного фронту, керував проведенням Пермської і Катеринбурзькою операцій. З кінця липня 1919 командував Особливою групою Південного фронту (9-я, 10-я, а пізніше і 11-я армії), перетвореною у вересні 1919 в Південно-східний фронт, війська якого успішно діяли під час контрнаступу проти військ генерала Деникіна в кінці 1919. У січні 1920 командував військами Кавказького фронту. З травня 1920 по січень 1921 був помічником Головкому Озброєними Силами Республіки по Сибіру, керував ліквідацією куркульських заколотів і військ барона Унгерна. У січні — листопаді 1922 командував військами фронту Туркестану при ліквідації басмацьких банд Енвер-паші.
В 1923—25 заступник командувача військами Ленінградського військового округу. У 1925 звільнений за віком в запас. Керував роботою Осоавіахима в Ленінграді. Нагороджений орденом Червоного Прапора, Почесною революційною зброєю, орденами Бухарською і Хорезмськой народних республік.
