Ширина спектральних ліній, інтервал частот v (або довжин хвиль l = з /n, з — швидкість світла), що характеризує спектральні лінії в спектрах оптичних атомів, молекул і ін. квантових систем. Кожному випромінювальному квантовому переходу між дискретними рівнями енергії E до і E i відповідає деякий інтервал Dn ki частот, близьких до частоти переходу ( — Планка постійна ). Значення Dn ki визначає Ш. с. л. ¾ міра немонохроматичності даної спектральної лінії. Контур спектральної лінії j(n) [залежність інтенсивності випускання (поглинання) від частоти] зазвичай має максимум при частоті переходу n ki або поблизу неї (див. мал. ); за Ш. с. л. приймають різницю частот, яким відповідає зменшення інтенсивності удвічі (її називають інколи напівшириною спектральної лінії). Якщо не враховувати Доплера ефект, Ш. с. л. Dn ki визначається сумою ширини рівнів енергії E до і E i , тобто Dn ki тим більше, чим менше часи життя t до і t i . Радіаційна (природна) Ш. с. л. відповідно рівна: (Dn ki ) рад = ( A до + A i ) /2p (де A до і A i — повна вірогідність спонтанних переходів з рівнів E до і E i на всі рівні, що пролягають нижче); вона дуже мала і зазвичай Ш. с. л. для атомів і молекул визначається в основному розширенням їх рівнів енергії при взаємодії з навколишніми частками (у газі і плазмі — при зіткненнях), а також розширенням спектральних ліній унаслідок ефекту Доплера. Залежно від типа розширення виходить симетричний або асиметричний контур спектральних ліній (на мал.(малюнок) показаний симетричний, т.з. дисперсійний, контур, характерний для радіаційного розширення).
Літ.: Гайтлер Ст, Квантова теорія випромінювання, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1956; Собельман І. І., Введення в теорію атомних спектрів, 2 видавництва, М., 1977.
