Цигани (самоназваніє рому), народ (точніше етнічні групи, що мають спільність походження і мови), що живе в багатьох країнах Європи, Передньої і Південної Азії, а також в Північній Африці, Північній і Південній Америці і Австралії. Англійці називають Ц. — Gypsies (єгиптяни), іспанці — Gitanos, французи — Bohemiens (Богемія), або Tsiganes, німці — Zigeuner, італійці — Zingaros, голландці — Heidens (язичники), угорці — Cigany. або Pharao nerek (фараоново плем'я). фінни — mustalaiset (чорні), турки — (Çingerie, (Çingane і ін. Чисельність Ц. по різних оцінках визначається від 2,5 до 8 млн. і навіть 10—12 млн. чіл. У СРСР Ц. 175,3 тис. чіл. (1970, перепис). У роки 2-ої світової війни 1939—45 близько 20 тис. Ц. у Центральній і Східній Європі були по-варварськи винищені гітлерівцями. Ц. говорять на циганській мові, що розпадається на ряд діалектів, зазвичай володіють також мовами народів, серед яких живуть осіло або кочують.
В сучасній науці остаточно затвердилася точка зору, згідно якої предки Ц. — вихідці з Індії. Першими її висловили німецькі учені Й. Рюдігер і Г. Грельман (кінець 18 ст), А. Ф. Потт (19 ст) і словенський учений Ф. Міклошич (19 ст).
Циганська народність склалася лише після того, як предки Ц. покинули Індію в кінці 1-го тис. н.е.(наша ера) Можливо, що причиною їх результату з Індії послужили навали мусульман. Спочатку осівши в Передній Азії, Ц. надовго затрималися на східній околиці Візантійської імперії. У 13—15 вв.(століття) Ц. поширилися спершу по Південно-східній і Східній, а потім по Центральній і Західній Європі, надалі — по Північній Африці і по Північній і Південній Америці і Австралії (19 ст). У Західній Європі на початку 15 ст Ц. були зустрінуті доброзичливо. Пізніше відношення до них змінилося, їх сталі переслідувати як бродяг, що промишляють ворожінням і жебрацтвом, оголошували поза законом, виселяли за межі держави або вбивали. Лише в кінці 18 ст в окремих країнах Європи до них стали відноситися терпімєє. Виникло ділення Ц. на осілих, напівосілих і кочових. Кочівний табір Ц. — це група, що просувається по певній, традиційно встановленій території і очолювана виборним вождем — вайдой. Він є офіційним представником табору перед адміністративними організаціями тієї країни, де кочує група Ц., він же вершить суд по внутрішніх конфліктах. Положення жінки в таборі принижене. Вона підкоряється батьку, потім мужові, на ній лежать турботи про повне забезпечення сім'ї прожитком. Осілі і напівосілі Ц. виконують церковні обряди тих народів, серед яких вони живуть, і легко міняють своє віросповідання при переселенні. Кочові Ц. дотримуються традиційних забобонів і обрядів. Значна частина Ц. зберегла свої відвічні заняття (обробка металу, дерева, плетіння корзин, коняр, ворожіння) і мистецтва (музика, спів, танець, акробатика, дресирування тварин).
До Росії Ц. попали двома шляхами: південні — через балканські країни (15—16 вв.(століття)), північні, — через Німеччину і Польщу (16—17 вв.(століття)). До Жовтневої революції 1917 Ц.-мужчины, що жили в містах, займалися переважно баришництвом (міна і продаж коней), жінки — ворожінням; кочівні Ц. — головним чином жебрацтвом і ворожінням, частково ковальською справою і лудінням. Ц., що влаштувалися в Петербурзі і в Москві (з 30-х рр. 19 ст), жили осіло, велика частина їх входила до складу хорових ансамблів.
Після Жовтневої революції 1917 були видані ряд постанов ЦВК(Центральний виконавський комітет) і СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР, у тому числі від 1 жовтня 1926 «Про заходи сприяння переходу кочівних циганів до трудового і осілого способу життя» і ін. У 1931 в Москві був відкритий циганський театр «Ромен». У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 Ц. билися в рядах Радянській Армії і партизанських загонах.
5 жовтня 1956 був виданий указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циганів, що займаються бродяженням». Частина Ц. перейшла до осілого і трудового способу життя. У СРСР Ц. нарівні з ін. народами мають право на здобування середньої і вищої освіти, можуть вибрати будь-яку професію. Проте не всі користуються цими правами.
З 60-х рр. 20 ст в багатьох країнах, де живуть Ц., приймається ряд заходів по поліпшенню їх правового положення. Виникли організації, підвищення соціально-економічного і культурного рівня Ц, що займаються питаннями., наприклад у Франції — «Міжнародний комітет циганів» (Comité international Rom, з 1971); у Великобританії — «Інститут сучасних досліджень і документації про циганів» (Institute of Contemporary Romani Research and Documentation); у Америці — « Міжнародний циганський комітет в Америці» (Komitia Lumiaki Romani and''e Amerika); у Індії — «Індійський інститут циганологиі» (The Indian Institute of Romani Studies, 1973) і ін. 8—12 квітня 1971 в Лондоні відбувся Міжнародний конгрес циганів; 25—27 березня 1976 в Чандігахре (у Індії) — Міжнародний циганський фестиваль.
Літ.: Герман А. Ст, Бібліографія про циганів. Покажчик книг і статей з 1780 по1930, рр., М., 1930; Pott А. Р., Die Zigeuner in Europa und Asien, Bd 1—2, Lpz., 1964; Mikiosich F., Über die Mundarten und die Wanderungen der Zigeuner Europas, W., 1872—80; A catalogue of the Gypsy books collected by R. A. Scott Macfie, Liverpool, 1936; Voux de Foletier F. de, Mille ans d''histoire des Tsiganes [P., 1970]; Black G. F., A Gypsy bibliography. Ann Arbor (Michigan) 1971; Catalogue of the Romany collection formed by Me Grigor Phillips D. U., Edinburgh, 1962.
«Journal of the Gypsy lore Society», old series, 1888—92, v. 1—3, new series, 1907—1916, v. 1—9, third series, Edinburgh, 1922—, v. 1—; «Etudes Tsigines», P., 1955—; «Roma», Chandigarh, 1974—, v. 1—.
