Хорватська селянська партія (ХКП; Hrvatska pučka seljačka stranka), заснована в 1904 братами А. Радічем і С. Радічем . Програма ХКП (1905) містила вимоги політичних свобод, надання виборчого права всім «самостійним господарям», ліквідації станових привілеїв аристократії і ін. У початку 1900-х рр. лідери ХКП розвивали теорії «єдиного селянського стану», «селянської демократії», безкласової «селянської держави», вимагали широкої автономії Хорватії (у сфері фінансів і економіки), об'єднання хорватських земель, федералізації імперії Габсбургов. ХКП пропагувала хорвато-сербську співпрацю (за умови лояльності національного руху до єдності імперії і династії Габсбургов). У роки 1-ої світової війни 1914—18 ХКП відійшла від ідеології австрославізма, поставила завдання забезпечення автономії і рівноправ'я Хорватії в єдиній югославянськом державі. Після освіти в грудні 1918 Королівств сербів, хорватів і словенських (з 1929 — Югославія) ХКП виступила проти централістських тенденцій велікосербськой буржуазії. На з'їзді в Загребе (лютий 1919) партія висунула вимоги республіки (звідси назва партії в 1919—25 — Хорватська республіканська селянська партія, ХРКП) визнання права на самовизначення, проведення земельної реформи і ін. На виборах в Учредітельную ськупщину (листопад 1920) ХРКП отримала 50 мандатів, на виборах 1923 в Народну ськупщину — 70 мандатів; стала за значенням 2-ою (після серб.(сербський) радикалів) партією в країні. У 1924 ХРКП вступила в Селянський інтернаціонал, на що уряд відповів репресіями: ХРКП була заборонена, а С. Радіч арештований. Проявивши непослідовність, керівництво ХРКП вступило в переговори з урядом і відмовилося від республіканських гасел. У липні 1925 ХКП спільно з серб.(сербський) радикалами утворила коаліційний уряд, але в 1926 вийшла з уряду на знак протесту проти велікосербськой політики його більшості. В кінці 1927 ХКП вступила в політичний блок з Незалежною демократичною партією (заснована в 1924), утворивши т.з. селянсько-демократичну коаліцію. Після встановлення 6 січня 1929 в Югославії військово-монархічної диктатури всі політичні партії (в т.ч. і ХКП) були заборонені. У 1929—34 ХКП (її лідер — Ст Мачек ) фактично не діяла. У 1935—36 вона стала основною партією хорватської буржуазії. У 1937 у складі селянсько-демократичної коаліції ХКП брала участь в створенні блоку буржуазних опозиційних партій (т.з. Блок народної угоди) що вимагали демократизації суспільного життя. У справі створення автономної Хорватії керівництво партії намагалося заручитися підтримкою фашистського режиму Італії. 26 серпня 1939 між керівництвом ХКП і урядом Д. Цветковіча було поміщене угода про надання Хорватії автономії; у сформованому тоді ж уряді Югославії Мачек зайняв пост заступника прем'єр-міністра. Керівництво ХКП схвалило підписаний урядом Цветковіча 25 березня 1941 протокол про приєднання Югославії до Берлінському пакту 1940 . Після окупації Югославії фашистськими військами (квітня 1941) ХКП фактично припинила своє існування. Реакційна частина ХКП перейшла до усташам, ліві елементи взяли участь в Народно-визвольній війні в Югославії 1941—45 .
Літ.: ČuIinović F., Jugoslavija izmedu dva rata, [Knj.] 1—2, Zagreb, 1961.
