Хемінгуей (Hemingway) Ернест Міллер (21.7.1899, Ок-парк, поблизу Чикаго, — 2.7.1961, Кетчом, штат айдахо), американський письменник. Закінчив школу (1917), працював репортером в Канзас-Сіті. Учасник 1-ої світової війни 1914—18. Журналістська практика зіграла важливу роль в становленні письменника. Війна, долі «втраченого покоління», пошуки дійсних цінностей життя визначили основний вміст творчості Х. у 20-і рр. У книзі розповідей «У наш час» (1925) з'являється перший з «ліричних» героїв, що супроводили Х. впродовж всієї його творчої дороги. Кризисні моменти життя цього героя утворюють історію «виховання відчуттів» молодого американця 20 ст в світі жорстокості, страждань і насильницької смерті. У романі «І сходить сонце» (1926, одночасне англійське видання під назву «Фієста») письменник передав розчарування, біль і відчай «втраченого покоління» в роки післявоєнного «процвітання». Центральна етична проблема Х. — як жити «у наш час» — залишається для більшості його персонажів нерозв'язної. В той же час в «фієсті» і в книзі розповідей «Чоловіка без жінок» (1927) чітко визначилося етичне кредо Х. — мужність і гідність людини в суворому випробуванні, велич духу, не зломленого в поразці. Роман «Прощай, зброя!» (1929) розкриває відверту ворожість війни людині. Герої з'являються як жертви жорстоких внелічних сил, яким Х. протиставляє велике життєве начало — любов. Трагізм поєднується в книзі із справжньою романтикою.
В 1-ій половині 30-х рр. Х. переживає глибока творча криза, намагається заново осмислити пройденний дорогу і визначити естетичні принципи своєї творчості (авторські відступи в книгах «Смерть пополудні», 1932; «Зелені горби Африки», 1935; збірки розповідей «Переможець не отримує нічого», 1933). Подолання кризи намічається в романі «Мати і не мати» (1937), де дани острогротеськниє зарисовки верхівки буржуазного суспільства США. У романі показана також приреченість боротьби поодинці за свої права.
В Іспанській революції 1931—39 військовий кореспондент Х. побачив нову для нього революційно-визвольну війну і показав її героїку романтику і трагедію в репортажах, нарисах і художніх творах, з яких найбільше, — роман «Після кого дзвонить дзвін» (1940). Звернення до досвіду громадянської війни повідомило хемінгуеевському роману глибший зв'язок з історією і народом. Раніше, пройшовши через випробування війни, герої Х. відмовлялися брати участь в суспільній боротьбі. Тепер його герой стає борцем-антифашистом, обізнаним особисту відповідальність за долі всього людства. Проте поряд з сильним життєстверджуючим початком в романі знову дають про себе знати трагічний стоїцизм Х. і властиве йому уявлення про іронію життя і історії.
Після 2-ої світової війни 1939—45 в творчості Х. настає помітний спад. Він повертається до вже вичерпаних тем, виявляється не в змозі освоїти новий життєвий матеріал (роман «За річкою, в тіні дерев», 1950; незавершений роман «Острова в океані», опублікований 1970, русявий.(російський) пер.(переведення) 1971). Свою віру в людину письменник затвердив в повісті-притчі «Старий і море» (1952), що стала свого роду підсумком творчості Х. і приводом для присудження йому Пуліцеровськой (1953) і Нобелівською (1954) премій.
Смерть, жорстокість, насильство цікавлять Х. перш за все як типові явища 20 ст, що породжують найважливіші моральні проблеми сучасності. Письменник трагічного світовідчування, Х. протиставив несправедливості і хаосу життя, що оточувало його, віру в етичні сили людини і його здібність до подвигу. У творах Х. втілилися національні (Марк Твен. Ш. Андерсон, Р. Стайн), західно-європейські (Стендаль, Р. Флобер, Р. Мопассан) і російська (І. С. Тургенев, Л. Н. Толстой, А. П. Чехів) літературні традиції. Х. створив один з характернейших стилів 20 ст, якому властиві зовнішня простота, строга об'єктивність, стриманий ліризм і змістовний підтекст. Великий вплив на сучасну прозу зробили хемінгуеевськие інтонації і діалог.
З Х.-художником радянського читача познайомив І. А. Кашкин, зачинає вивчення його творчості в СРСР.
Соч.: By-line: Ernest Hemingway. Selected articles and dispatches of Four decades, N. Y., 1967; The Nick Adams stories, N. Y., 1972; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Собр. соч.(вигадування), т. 1—4, М., 1968; Репортажі, М., 1969.
Літ.: Кашкин І., Ернест Хемінгуей, М., 1966; Грібанов Би., Хемінгуей, М., 1970; Лідський Ю., Творчість Е. Хемінгуея, До., 1973; Затонський Д., Мистецтво романа і ХХ вік, М., 1973, с. 337—58; Фінкельштейн І., Хемінгуей-романіст, Р., 1974; Baker С., Hemingway. The writer as artist. 4 ed., Princeton (N. Y.), 1972; його ж, Ernest Hemingway. A life story, N. Y., [1969]; Young Ph., Ernest Hemingway. A reconsideration, L., 1966; Ернест Хемінгуей. Біобібліографічний покажчик, М., 1970; Hanneman А., Ernest Hemingway. A comprehensive bibliography, Princeton, 1967.
