Харківська операція 1942, бойові дії Південно-західного (Маршал Радянського Союзу С. До. Тимошенко) і Південного (генерал-лейтенант Р. Я. Маліновський) фронтів 12—29 травня під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945. Метою наступальної операції Південно-західного фронту був розгром харківського угрупування противника і створення умов для настання на дніпропетровському напрямі. План операції передбачав завдання ударів військами Південно-західного фронту з району Волчанська і з барвенковського виступу по напрямах, що сходяться, на Харків. Головний удар з барвенковського виступу на Харків з Ю. наносили 6-я армія (генерал-лейтенант А. М. Городнянський) і оперативна група генерал-майора Л. В. Бобкина (10 стрілецьких і 3 кавалерійських дивізії, 11 танкових і 2 мотострілкових бригади). Допоміжний удар з району Волчанська в обхід Харкова з С. і З.-З.(північний захід) наносила 28-я армія (генерал-лейтенант Д. І. Рябишев) і з'єднання 21-ої (генерал-майор Ст Н. Гордов) і 38-ої (генерал-майор До. С. Моськаленко) армій, що примикали до неї (всього 18 стрілецьких і 3 кавалерійських дивізії, 7 танкових і 2 мотострілкових бригади). У резерві командувача фронтом знаходилися 2 стрілецьких дивізії і кавалерійський корпус. Забезпечення наступу військ Південно-західного фронту покладалося на розташованих на південному фасі барвенковського виступу 57-у (генерал-лейтенант До. П. Подлас) і 9-у (генерал-майор Ф. М. Харітонов) армії Південного фронту.
Одночасне командування німецько-фашистської групи армій «Південь» (генерал-фельдмаршал Ф. фон Бік) готувало наступальну операцію «Фрідерікус I» силами 6-ої армії (генерал-полковник Ф. Паулюс) і армійської групи генерал-полковник Е. Клейста (1-я танкова і 17-я армії) з метою ліквідації барвенковського виступу шляхом завдання ударів з С. і Ю. (з районів Балаклєї і Слов'янська) на Родзинки. Проти Південно-західного і правого крила Південного фронтів противник мав до 30 дивізій при загальному співвідношенні сил в його користь. При цьому, якщо в смузі Південно-західного фронту радянські війська мали перевагу в людях в 1,5 разу і двічі в танках (у більшості легенів), при рівності сил в артилерії і авіації, то в смузі Південного фронту радянські війська значно поступалися противникові: у піхоті в 1,3, в танках в 4,4, в артилерії в 1,7 разу.
12 травня війська Південно-західного фронту перейшли в настання, прорвали оборону противника і за 3 дні просунулися на напрямі головного удару на 25—50 км. і на допоміжному напрямі на 18—25 км. . Проте командування фронтом лише 17 травня ввело в битву другі ешелони армій (в т.ч. танкові корпуси), що дозволило противникові перекинути до ділянок прориву значні підкріплення і організувати міцну оборону. В той же час противник 17 травня перейшов в настання силами 11 дивізій групи Клейста з району Краматорськ — Слов'янськ проти 9-ої і 57-ої сов.(радянський) армій і одночасно силами 6-ої армії з районів на південь від Білгорода і на північний схід від Харкова проти 28-ої армії, 9-я армія, що значно поступалася в силах противникові, була вимушена відходжувати за р. Сіверський Донець, внаслідок чого створилася загроза оточення ударного угрупування Південно-західного фронту. Хоча в цих умовах необхідно було припинити настання і прийняти заходи до ліквідації прориву командування фронтом продовжувало настання до 2-ої половини 19 травня, коли противник вже вийшов на тили барвенковськой угрупування. Наказ про перехід до оборони виявився таким, що запізнився. 23 травня група Клейста з'єдналася південніше Балаклєї з частинами 6-ої німецької армії, відрізавши дороги відходу радянським військам, що знаходилися на захід від р. Сіверський Донець. Одночасно противникові удалося оточити і інше ударне угрупування Південно-західного фронту на волчанськом напрямі. Оточені радянські війська (в т.ч. частини 6-ої і 57-ої армій під командування генерал-лейтенанта Ф. Я. Костенко) вели важкі бої в умовах панування авіації противника, прориваючись невеликими групами з оточення. Командування Південно-західним напрямом (Маршал С. До. Тимошенко) зробило заходи з метою прорвати фронт оточення ззовні, що дозволило вивести з оточення близько 22 тис. бійців і командирів, але більшого досягти не удалося.
Т. о., що успішно почалася Х. о. закінчилася крупною невдачею, війська обох фронтів понесли великі втрати. Це з'явилося результатом ще недостатнього уміння вести настання великими силами, помилок командування південно-західним напрямом і Південно-західним фронтом, неповною ськолоченності з'єднань і низької забезпеченості бойовою технікою і боєприпасами. Ця невдача різко погіршила обстановку на південному крилі радянсько-німецького фронту.
