Хакаси, народ, що живе в Хакаській АТ(автономна область) і частково в Тувинській АССР і Красноярському краю. Чисельність 67 тис. чіл. (1970, перепис). Хакаська мова відноситься до тюркських мов. До Жовтневої революції 1917 були відомі під загальним назву мінусинських і абаканських татар або тюрків. Самоназванія не мали. Ділилися на 5 родоплеменних груп (качинци, сагайци, бельтіри, койбали і кизильци), усередині яких зберігалося ділення на пологи. Ці групи добровільно увійшли до складу Російської держави в 17 — початку 18 вв.(століття) Основними заняттями були напівкочове скотарство і полювання, підсобним — примітивне землеробство. Суспільні стосунки характеризувалися майновою нерівністю і межами класової диференціації. У умовах колоніальної політики царизму культура і побут Х. були украй відсталими. Грамотних майже не було. По релігії Х. були шаманістами, хоча формально вважалися православними. Етнічний склад Х. сформувався в 17—18 вв.(століття) на основі змішення енісейських киргизів з ін. тюркськими, самодійськимі і кетськимі групами. Процес консолідації, що почався в 18 ст, завершився при Радянській владі, коли Х. отримали свій державний пристрій і загальне найменування. Сільське населення займається землеробством і тваринництвом в колгоспах і радгоспах. Сформувався робочий клас, зайнятий переважно в добувній промисловості і на ж.-д.(железнодорожний) транспорті, виросла національна інтелігенція. Хакаською мовою видаються газети, підручники, політична і художня література. Про історію, економіку, культурі Х. див.(дивися) ст. Хакаська автономна область .
Літ.: Народи Сибіру, М. — Л., 1956; Потапов Л. П., Походження і формування хакаської народності, Абакан, 1957.
