Хаджв (або хиджа, арабський, буквально — осміяння), поезія осміяння і ганьби, протилежність панегірику (мадх, мадіха), інвектива, хула в середньовічній літературі народів Ближнього, Середнього Сходу і Середньої Азії. Виникла одночасно з панегіриком як його функціональна антитеза як необхідна зброя професійного придворного поета в його боротьбі за існування. Найчастіше Х. обернений проти поета-суперника і ін. особистих ворогів. Х. писалися і за замовленням правителів для дискредитації противників, опальних вельмож і т.п. Ворогуючі поети незрідка обмінювалися декількома інвективами, які згодом об'єднані в одному списку отримували широку популярність. Середньовічна інвектива носить особистий характер, не піднімаючись до соціального узагальнення, до висоти цивільної поезії, тобто не є сатирою в справжньому сенсі слова. Виключення складає сатиричний творчість персидського поета Убейда Закані (14 ст). Починаючи з 16 ст отримує розвиток особлива форма Х., т.з. шахрашуб . Середньовічна інвектива переростає в 19 ст у викривальну цивільну поезію, політичну сатиру.
Літ.: Кримський А. Е., Арабська література в нарисах і зразках, М., 1911; Маштакова Е. І., З історії сатири і гумору в турецькій літературі, М., 1972; Goldziher J., Über die Vorgeschichte der Higa-poesia, в його кн.: Abhandlungen zur arabischen Philologie, t. 1, Leyden, 1896; Мо ''тамен Зейноль-''Абедін, Ше''р ва адабе фарсі, Тегеран, 1332 ц.р. х. (1954).
