Френкель Яків Ілліч
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Френкель Яків Ілліч

Френкель Яків Ілліч [29.1 (10.2) .1894, Ростов-на-Дону, — 23.1.1952, Ленінград], радянський фізик-теоретик, член-кореспондент АН(Академія наук) СРСР (1929). Після закінчення університету (1916) Петрограду залишений для підготовки до професорського звання. У 1918—21 приват-доцент Таврійського університету, з 1921 очолював теоретичний відділ Фізіко-технічного інституту і кафедру теоретичної фізики Ленінградського політехнічного інституту.

загрузка...

  Круг інтересів Ф. незвичайно широкий: електронна теорія твердих тіл, фізика стану, що конденсує, і фізика атомного ядра, загальні питання квантової механіки і електродинаміки, астрофізика, гео- і біофізика. Ф. належать основоположні роботи по квантовій теорії твердого тіла. Він пояснив в 1917 на основі квантової теорії Бору явище контактній різниці потенціалів і заклав основи квантової теорії металів, показавши, що валентні електрони в металах колективізуються і при досить високих температурах не вносять вкладу до питомої теплоємності (теорія «блукаючих» електронів вирішила т.з. «катастрофу» з теплоємністю в класичній електронній теорії металів). У 1927 застосував уявлення про хвилях де Бройля до руху вільних електронів в металах і пояснив відносно велику «прозорість» металевих кристалів для електронів провідності, залежність електропровідності від температури і наявності домішок і ін. недосконалості кристалічної решітки. У 1928, застосувавши Паулі принцип до електронного газу, побудував теорію мимовільної намагніченості феромагнетиків (т.з. модель на основі колективізованих електронів), запропонував теорію білих карликів і визначив сили зчеплення в твердих тілах. У 1930 спільно с Я. Р. Дорфманом теоретично обгрунтував розбиття феромагнетика на домени. У 1931 побудував теорію поглинання світла твердими діелектриками і ввів поняття екситона . Ф. — один з творців сучасної картини реального кристала; він ввів уявлення про дефекти кристалічної решітки («дефекти по Френкелю»), розробив теорію рухливих дислокацій (1938).

  З 1924 Ф. займався побудовою кінетичної теорії рідин; його роботи в цій області завершилися монографією «Кінетична теорія рідин» (1945, Державна премія СРСР, 1947). Він розробив теорію звичайного і орієнтаційного плавлення, розкрив властиві рідинам елементи твердості, розвинув молекулярну теорію текучості твердих тіл, теорію дифузії і в'язкості. У 1936—37 Ф. ввів уявлення про температуру атомних ядер і розробив статистичну теорію важких ядер, а в 1939 розвинув електрокапілярну теорію важких ядер (краплинна модель ядра Бору — Френкеля) і передбачив явище їх спонтанного ділення. У 1946 пояснив явище спікання металевих порошків, що з'явилося теоретичною основою порошкової металургії. Автор першого в СРСР повного курсу теоретичної фізики («Теоретична механіка», 1940, «Статистична фізика», 1933, «Електродинаміка», тт. 1 і 2, 1934—1935, «Хвилева механіка», тт. 1 і 2, 1933—1934). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

  Соч.: Собр. ізбр. праць, т. 1—3, М. — Л., 1956—59; Кінетична теорія рідин, Л., 1975; Введення в теорію металів, 4 видавництва, Л., 1972; На зорі нової фізики, Л., 1970.

  Літ.: Тамм І. Е., Яків Ілліч Френкель, «Успіхи фізичних наук», 1962, т, 76, ст 3, с. 397—430; Френкель Ст Я., Яків Ілліч Френкель, М. — Л., 1966.

  Ст Я. Френкель.

Я. І. Френкель.