Фарс (франц. farce, від латів.(латинський) farcio – начиняю: середньовічні містерії «начинялися» комедійними вставками), 1) вигляд народного театру і літератури, поширений в 14–16 вв.(століття) у західно-європейських країнах. Ф. відрізнявся комічною, незрідка сатиричною спрямованістю, реалістичною конкретністю, життєрадісною вільнодумністю. Герої Ф. – городяни. Селяни завжди висміювалися, так само як і представники дрібного дворянства. Образи-маски (дурний муж, сварлива дружина, тупий суддя, лікарка-шарлатан, учений-педант, шахрай і т.д.), позбавлені індивідуального початку, були першою спробою створення соціальних типів. Ф. були насищени буфонадою . Найбільшу популярність здобули французькі Ф. (15 ст) «Балія», «Адвокат Патлен» і ін. Традиції народного Ф. зробили великий вплив на розвиток демократичного напряму в франц.(французький) акторському мистецтві (фарсові актори 17 ст – Табарен, Гро-Гильом, Готье-Гаргиль, Тюрлюпен і ін.), на творчість Мольера. Традиції італ.(італійський) Ф. стали основою комедії дель арте, англ.(англійський) Ф. знайшов перетворення в комедіях В. Шекспіра, ісп.(іспанський) Ф. – в одноактних п'єсах Л. де Руеди, в інтермедіях М. Сервантеса; йому.(німецький) Ф. (фастнахтшпіль ) отримав літературне втілення в творчості Р. Сакса. Ф. частково був відроджений в кінці 19 і в 20 вв.(століття) у сатиричних п'єсах А. Жаррі, Би. Брехта. Прийоми фарсової буфонади збереглися в цирковій клоунаді. 2) У 19–20 вв.(століття) жанр буржуазно-комерційного театру, не пов'язаний з народною традицією: беззмістовні, часто непристойні комедії, побудовані на зовнішніх комічних прийомах.
