Комедія дель арте (commedia dell''arte), комедія масок, вигляд італійського театру, спектаклі якого створювалися методом імпровізації, на основі сценарію, що містить коротку сюжетну схему вистави. Персонажами До. д. а. були типові «маски», що переходили з одного спектаклю в іншій. Виникнувши в середині 16 ст, До. д. а. успадкувала реалістичні традиції народного фарсу, маски і буфонаду карнавальних дій, а також використовувала деякі мотиви і сюжети гуманістичної «вченої комедії» («комедія ерудита»). Буффон яскраві вистави До. д. а., розігрувані на народних діалектах, насичені площадковими мелодіями і піснями, спритними лацци (трюками), зухвалими плебейськими кепкуваннями, набували сатиричної спрямованості. Душею спектаклю були «слуги» — зухвалий весельчак і винахідник всіх інтриг Брігелла, нескладний, легковажний Арлекін, метка, гостра на мову Серветта, не позбавлену злості і лукавства, грубуватий Пульчинелла і ін. Об'єктом постійної сатири До. д. а. були дурний, жадібний і влюбливий купець Панталоне, фанфарон і боягуз іспанський дворянин Капітан, базіка і тупиця Доктор. Поетичну сторону До. д. а. визначали образи «закоханих», що виступали без масок і говорили на літературній італійській мові, що ідеалізувалися. Актори До. д. а., що віртуозно володіли мистецтвом колективної імпровізації, вперше в європейському театрі виробили сценічний ансамбль. Найбільшими акторами До. д. а. були А. Ганасса, брати Дж. і Т. Мартінеллі, І. і Ф. Андрсині (16 ст); Т. Фьоріллі, Д. Бьянколеллі (17 ст); До. Бертінацци, Ч. Д''Арбес, А. Сакки (18 ст). З середини 17 ст почався занепад До. д. а. — під впливом католицької реакції в спектаклях притуплялася соціальна сатира, буфонада набувала самодовлеющєє значення. До. д. а. надала дію на формування національної комедійної драматургії і сценічного мистецтва в інших європейських країнах (театр «Комеді Італьені» в Парижі). Особливо помітно вплив До. д. а. на творчість Мольера, До. Гольдоні, До. Гоцци. Життєрадісна стихія До. д. а. зазвучала в поставленому спектаклі Е. Б. Вахтанговим «Принцеса Турандот». Окремі межі поетики До. д. а. сприйняли сучасні прогресивні драматурги і актори Італії (у тому числі Е. Де Філіппе).
Літ.: Джівелегов А., Італійська народна комедія, 2 видавництва, М., 1962; Apollonio М., Storia della commedia dell''arte, Roma — Mil., 1930; Pandolfi V., Il teatro del Rinascimento e la commedia dell''arte, Roma [1969].