Управління військами, діяльність командирів (командувачів), штабів, політорганов, начальників пологів військ, спеціальних військ і служб по підготовці військ (сил флоту) до бойових дій і керівництва ними при виконанні поставлених завдань. В. ст в бою і операції включає забезпечення боєздатності і бойової готовності військ (сил флоту), підтримку високого політіко-морального стану особового складу, прийняття командиром (командувачем) рішень на бій (операцію), планерування бойових дій, постановку бойових завдань підлеглим, організацію взаємодії військ, бойове, тилове і технічне забезпечення, постійне керівництво військами в ході бойових дій.
Основу В. ст складає вирішення командира (командувача), в якому він визначає задум дій і способи його здійснення; завдання підлеглим підрозділам, частинам (з'єднанням), терміни їх виконання; порядок взаємодії і ін. Найважливіше значення у В. ст мають виховання особового складу у дусі безмежної відданості соціалістичній Батьківщині і ненависті до ворогів, вірність присязі і військовому боргу; глибоке розуміння основних положень військової науки, тверде знання військових статутів, повчань і ін. керівних документів; передбачення можливих змін обстановки при виконанні конкретних бойових завдань; єдність вимог до підготовки військ (сил флоту) і вибору форм і способів ведення бою (операції); єдиноначальність, як важлива умова успішного виконання завдань, що стоять перед військами.
Основними вимогами, що пред'являються до В. ст, є твердість в проведенні в життя прийнятих рішень; оперативність, що передбачає виконання всіх заходів щодо В. ст у встановлені терміни: гнучкість, що виражається в умілому використанні наявних сил і засобів для успішного виконання поставлених бойових завдань в обстановці, що склалася; безперервність управління, що дозволяє постійно впливати на дії військ в бою (операції); скритність, що забезпечує строге збереження таємно задуму майбутніх дій.
Головну роль у В. ст належить командирові (командувачеві). Основним органом по В. ст є штаб. До органів управління відносяться також політоргани, управління і штаби начальників пологів військ і служб, підлеглих командирові (командувачеві). Для керівництва військами, ведучими бойові дії, в об'єднаннях, з'єднаннях і частинах створюються пункти управління різного призначення, які можуть бути рухливими і стаціонарними. В ході настання пункти управління поперемінно переміщаються услід за військами по встановленому плану. Для підвищення оперативності керівництва військами деякі з них функціонують як запасні або допоміжні.
Найважливіші завдання штабу і ін. органів управління – забезпечення прийняття рішення, планерування бою (операції), доведення завдань до військ, організація їх взаємодії і всестороннього забезпечення, надання допомоги підлеглим командирам і штабам в організації бойових дій і ін. Методи роботи штабів по виконанню цих завдань залежать від конкретної обстановки і часу, що відводиться на підготовку бою (операції). В. ст в ході бойових дій характеризується особливою складністю і вимагає від командирів (командувачів) і штабів безперервного вивчення і аналізу обстановки і передбачення можливих її змін. Важливе значення для чіткого В. ст мають високе технічне оснащення штабів, ефективне використання засобів автоматизації на основі широкого впровадження електронно-обчислювальної техніки і математичних методів моделювання.
Великий вплив на форми і методи В. ст надає поява нового вигляду зброї і бойової техніки. Особливі складнощі у В. ст можуть виникнути в разі вживання противником ядерної зброї, здатної виводити з ладу цілі пункти управління, вузли зв'язку, швидко і різко змінювати обстановку, вимушувати війська часто переходити від одних способів бойових дій до інших. Використання противником потужних засобів радіоелектронної протидії утруднятиме досягнення стійкого і безперервного зв'язку. У цих умовах успіх В. ст багато в чому залежатиме від організації захисту засобів зв'язку і забезпечення безперебійності їх роботи прояву командирами (командувачами) високої творчої активності в дослідженні найбільш ефективних доріг рішення поставленої бойової задачі, ініціативи і більшої самостійності в діях.
Літ.: Гречко А. А., Озброєні Сили Радянської держави, 2 видавництва, М., 1975; Питання наукового керівництва в Радянських Озброєних Силах, М., 1973; Іванов Д. А., САВЕЛЬЕВВ. П., Шеманський П. Ст, Основи управління військами, М., 1971.
