Упанішади, індійські прозаїчні і віршовані релігиозно-філософсие трактати. Частина літератури (див. Веди ) вед . Термін «В.» [санськр., буквально – сидіння (учня) поряд (вчителі)] розуміється в Індії як «сокровенне знання», доступне лише присвяченим. Виникли в давнину (приблизно в 7–3 вв.(століття) до н.е.(наша ера)); значну філософську і художню цінність мають т.з. головні В., безпосередньо пов'язані з різними школами вед. У центрі В. – філософські проблеми релігії вед, пізнання людиною самого себе і навколишнього світу; тлумачення жрецького ритуалу опиняються в них на другому плані. Головна доктрина В. – вчення про єдність Брахмана (абсолютного і об'єктивного початку Всесвіту) і Атмана (суб'єкта, індивідуума). Відвернуті ідеї пояснюються за допомогою притч і алегорій, причому специфічним художнім прийомом служить ототожнення явищ і понять різних рівнів, свого роду «гра поняттями», одержуюча виправдання і сенс в світлі філософської концепції В. про єдність світу. Значення В. не обмежується Індією. Вважають, що ще в старовині і середні століття знайомство з ними збагатило учення іранських суфіїв, неоплатоников і християнських богословів; у новий час їх вплив позначився на поглядах багатьох європейських і американських філософів, починаючи з А. Шопенгауера і Р. В. Емерсона.
Ізд.: Upanishads. The prinsipal Upanishads, ed. with introd., text, transi. and notes by S. Radhakrishnan, L., 1953; у русявий.(російський) пер.(переведення) – Бріхадараньяка Упанішада. Предісл. і коммент. А. Я. Сиркина, М., 1964; Чхандогья Упанішада. Предісл. і коммент. А. Я. Сиркина, М., 1965; Упанішади. [Предісл. і коммент. А. Я. Сиркина], М., 1967.
Літ.: Сиркин А. Я., Деякі проблеми вивчення упанішад, М., 1971; Keith А. Ст, The religion and philosophy of the Veda and Upanishads, Half. 1–2, Camb. (Mass.), 1925.
