Упіт Андрій Мартинович [22.11(4.12) .1877, Ськрівері, нині Огрського району Латвійської РСР, – 17.11.1970, Рига], латиський радянський письменник, літературознавець, громадський діяч, народний письменник Латв. РСР (1943), академік АН(Академія наук) Латвійською РСР (1946), Герою Соціалістичного Труда (1967). Член КПРС з 1917. Основоположник латиської радянської літератури. Перший вірш опублікував в 1896, перша розповідь – в 1899. На формування естетичних поглядів В. великий вплив зробили Революція 1905–07, знайомство з марксизмом, творчість М. Горького. Виступив проти декадентства в латиській літературі, твердо став на позиції критичного реалізму: розповіді з селянського життя, дилогія «Буржуа» (1907) і «Останній латиш» (1912). Романом «Нові витоки» (1908) В. почав серію романів «Робежнієки» – один з найзначніших творів латиш.(латиський) літератури, що оповідає про дороги латиського селянства в Революції 1905–07. Під впливом нового підйому робочого руху В. у 1910–11 відкрито перейшов на позиції пролетаріату, розвернув сміливу публіцистичну і літературно-критичну діяльність. У романах «Жінка» (1910), «В шовковій павутині» (2-я частина «Робежнієков», 1912), «Золото» (1914), «Ренегати» (1915–16) В. викривав міську буржуазію і міщанку, в п'єсах «Заклик і ехо-камера» (1911), «Одін і багато» (1914) створив перші в латиській драматургії реалістичні образи робітників-революціонерів. Після Лютневої революції 1917, події якої відбиті в збірці розповідей «Відлига» (1919), В. був вибраний в Раду робочих депутатів Риги і у Виконком Ради. У буржуазній Латвії 1920–40 В. розробляв принципи соціалістичного реалізму. Опублікував роман «Північний вітер» (3-я частина «Робежнієков», 1921). Вдачі буржуазної республіки викриті в романах «По веселковому мосту» (1926), «Смерть Яна Робежнієка» (1933) «Всміхнений аркуш» (1937), в сатиричних комедіях, серед яких особливим успіхом користувалися «Купальщица Сусанна» (1922), «Політ чайки» (1926). Вершиною новелістики В. є збірки «Метаморфози» (1923), «Голе життя» (1926), «Розповіді про пасторів» (1930). Трагедіями «Мірабо» (1926) і «Жанна д’Арк» (1930) В. почав історичну трилогію про взаємини героя і народних мас. На історичну тему написана і тетралогія романів «На межі століть» (1937–40).
В. – основний автор 4-млосної «Історії світової літератури» (1930–34). Фашистський переворот 1934 позбавив В. можливості відкрито брати участь в суспільно-літературній боротьбі. У роки Великої війни Отечественой 1941–45 В. жил в с. Котініно, поблизу р. Кирова. Трагедією «спартак» (1943) була завершена історічексая трилогія. У дилогії історичних романів «Земля зелена» (1945; Державна премія СРСР, 1946) і «Просвіт в хмарах» (1951) розкриті життя латиш.(латиський) села в кінці 19 ст, перші кроки латиш.(латиський) робочого руху в 90-х рр. Після 1951 В. цілком зайнятий роботою літературознавства (книга «Питання соціалістичного реалізму в літературі», 1951, русявий.(російський) пер.(переведення) 1959, і ін.). Переводив твори А. С. Грібоєдова, Н. Ст Гоголя, М. Горького, А. Н. Толстого, В. Шекспіра, Р. Гейнеа, Би. Шоу, Р. Флобера, Г. Манна і ін.
Суспільна діяльність В. у сов.(радянський) час була інтенсивною і різносторонньою: заступник голови (1940–51) і член (з 1951) Президії Верховної Ради Латв. РСР; голова правління СП(Збори постанов) Латвії (1941–54). Державна премія Латв. РСР (1957). Нагороджений 5 орденами Леніна, 4 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Kopoti raksti, sej. 1–22, Riga, 1946–54; у русявий.(російський) пер.(переведення) – Собр. соч.(вигадування) [Вступ. ст. До. Крауліня], т. 1–12 М., 1956–59.
Літ.: Калве М., Андрій Упіт, Рига, 1957; Зелінський До., Реалізм Андрія Упіта, в його кн.: Жовтень і національні літератури, М., 1967; Kraulins До., Andrejs Uplts, dzive un darbs, Riga, 1963.
