Ультрацентрофугування, метод розділення і дослідження високомолекулярних з'єднань, вірусів і субклітинних часток за допомогою ультрацентрифуги . Ідея В. була запропонована А. Ст Думанським в 1913, проте розробка сучасної теорії седиментаційного аналізу стала можливою лише після того, як Т. Сведберг в 1926 сконструював високошвидкісну ультрацентрифугу, що забезпечувала прискорення 10 5 g.
Прийнято розрізняти 2 типи У.: препаратівноє і аналітичне. Препаратівноє В. застосовують для фракціонування і виділення біополімерів в кількостях, достатніх для практичних цілей. Широко використовують В. у градієнті щільності розчинів сахарози, гліцерину, декстрину; воно дозволяє розділяти суміші речовин на окремі компоненти, що розрізняються ефективною масою і коефіцієнтом тертя часток або молекул. Вживання зональних і проточних роторів дало можливість значно підвищити об'єми розчинів фракционіруємих часток і використовувати їх для очищення вірусу грипу при виготовленні вакцин. Аналітичне В. використовують для дослідження гомогенності (чистота) препаратів біополімерів (білків, нуклеїнових кислот, полісахаридів), а також для визначення констант седиментації, молекулярної маси, констант асоціації і розмірів макромолекул. В. застосовується в медицині при клінічній діагностиці, для приготування кровозамінників і т.п.
Літ.: Шпікитер О. Ст, Методи дослідження біополімерів за допомогою аналітичної ультрацентрифуги, в кн.: Сучасні методи в біохімії, М., 1964; Боуен Т., Введення в ультрацентрофугування, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1973; Schachman Н. До., Ultra centrifugation in biochemistry, N. Y. — L., 1959.
