Ульбріхт (Ulbricht) Вальтер (30.6.1893, Лейпціг, — 1.8.1973, Берлін), діяч німецького і міжнародного робочого руху, партійний і державний діяч Німецької Демократичної Республіки. Народився в сім'ї робітника. У 1908 вступив в організацію Соціалістичної молоді, в 1912 — в Соціал-демократичну партію Німеччини. У 1915—18 служив в армії, вів антивоєнну пропаганду, піддавався переслідуванням. У 1918 вступив в «Спартака союз» . Під час Листопадовій революції 1918 працював в Раді робочих і солдатських депутатів в Лейпцігу; В. — один із засновників організації Комуністичної партії Німеччини (КПГ) в Лейпцігу. У 1919 член окружного комітету КПГ Середній Німеччині, редактор газети «Классенкампф» («Der Klassenkampf»). У 1921—23 політичний секретар окружній організації КПГ в Тюрінгиі. У 1923 вперше вибраний член ЦК, потім секретарем ЦК КПГ, з 1935 член Політбюро ЦК КПГ. Разом з Е. Тельманом і В. Піком боровся за перетворення КПГ на марксистсько-ленінську, масову пролетарську партію. У 1926—28 У.— депутат саксонського ландтагу, в 1928—33 депутат німецького рейхстагу від КПГ. З 1928 кандидат в члени Виконкому Комінтерну, в 1928—29 і 1938—43 представник КПГ при Виконкомі Комінтерну. Після встановлення в Германії фашистської диктатури В. знаходився на керівній роботі в підпіллі; в кінці 1933 у зв'язку із загрозою арешту був вимушений покинути Німеччину. Під час 2-ої світової війни 1939—45 вів роз'яснювальну роботу серед німецьких військовополонених в СРСР, брав участь в створенні Національного комітету «Вільна Німеччина».
Після розгрому фашизму повернувся на батьківщину. В. — один із засновників Соціалістичній єдиній партії Німеччини (СЕПГ, 1946). У 1946—49 заступник голови СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини), з 1949 член Політбюро ЦК СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини), в 1950—53 генеральний секретар, в 1953—71 перший секретар ЦК СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини), з 1971 голова СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини). У 1949—55 В. — заступник прем'єр-міністра ГДР(Німецька Демократична Республіка), у 1955—60 перший заступник голови Ради Міністрів, в 1960—71 голова Національної ради оборони, з 1960 голова Державної ради.
В. удостоєний звання Героя Праці (1953, 1958, 1963), нагороджений 3 орденами Карла Маркса і ін. орденами ГДР(Німецька Демократична Республіка); удостоєний звання Героя Радянського Союзу (1963), нагороджений орденом Жовтневої Революції (1968) і ін. радянськими орденами. Портрет стор.(сторінка) 605.
Соч.: Zur Geschichte der deutschen Arbei-terbewegung. Aus Reden und Aufsätzen, Bd 1—10, Ст, 1953—71; у русявий.(російський) пер.(переведення) — До історії новітнього часу, М., 1957; Розвиток німецької народно-демократичної держави. 1945—1958, М., 1961; Вибрані статті і мови, М., 1961; Програма соціалізму і історичне завдання СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини). — Програма СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини), М., 1963; Яким чином йде Німеччина, Дрезден, 1966; До питань соціалістичного будівництва в Німецькій Демократичній Республіці, Дрезден, 1968.
