Уйгун (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище Рахматулла Атакузієв) [р. 1(14) .5.1905, сіло Мірці, нині Джамбулськой області Казахської РСР], узбецький радянський поет і драматург, заслуженого на діяча мистецтв Узбецької РСР (1956), народного поета Узбецької РСР (1965). Член КПРС з 1944. Закінчив Самаркандську педагогічну академію (1930). Друкується з 1925. Автор збірок віршів «Радості весни» (1929), «Друга книга» (1933), «Країні сонця» (1936) «Гнів і любов» (1943), «Вірші» (1950) і ін., присвячених переважно Радянському узбекистану. У 40-і рр. В. починає роботу в області драматургії: п'єса «Алішер Навої» (1940, в співавторстві с І. Султановим), драма «Мати» (1942), одна з кращих узбецьких комедій «Ризикований жарт» (1944) — про життя узбецького колгоспу в роки війни, драма «Пісня життя» (1947), комедії «алтин-куль» і «Рання весна» (обидві — 1948), п'єса «Хурріят» (1959), присвячена долі узбецької колгоспниці. У драмі «Друзі» (1961) гостро поставлені соціальні і родинно-етичні проблеми. На поєднанні сучасного і історичного планів побудована п'єса «Дві епохи» (1967; русявий.(російський) пер.(переведення) 1968) про будівництво Фархадськой ГЕС(гідроелектростанція). Переводить твори А. С. Пушкіна, А. П. Чехова, Л. Н. Толстого, Т. Г. Шевченко і ін. У 1951—54 голова СП(Збори постанов) Узбецької РСР. Нагороджений 2 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 4 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Танланган асарлар, т. 1—4, Тошкент, 1964—67; Тонг кушиги, Тошкент, 1970; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Життя зве, М., 1965; Хурріят. П'єси, М., 1966; Голоси удосвіта, М., 1975.
Літ.: Салаєва М., Поезія Уйгуна, М., 1954; Історія узбецької радянської літератури, М., 1967; Султанова Ч. Р., Драматургічну майстерність Уйгуна, Таш., 1969.
