Узбеки (самоназваніє — узбек), нація до СРСР, основного населення Узбецькою РСР. Загальна чисельність в СРСР — 9195,1 тис. чіл. (1970, перепис), з них 7724,7 тис. живуть в Узбецькій РСР (65,5% населення республіки), 665,7 тис. — в Таджицькій РСР, 216,3 тис. — в Казахській РСР, 332,6 тис. — в Киргизькій РСР, 179,5 тис. — в Туркменській РСР. За межами СРСР понад 1 млн. В. живуть в Північному Афганістані, близько 14 тис. — в деяких містах західних районів КНР(Китайська Народна Республіка). Говорять на узбецькій мові . Віруючі В. — мусульмане-сунніти. Древніми предками В. були согдійци, хорезмійци, бактрійци, ферганци і сако-масагетськие племена. З рубежу н.е.(наша ера) починається проникнення в Середньоазіатське межиріччя окремих груп тюркоязичних племен. З 2-ої половини 6 ст н.е.(наша ера), з часу входження Середньої Азії до складу Тюркського каганата, цей процес посилився. У подальші століття основним етнокультурним процесом, який протікав на території Середньоазіатського межиріччя, було зближення і часткове злиття осілого, іраноязичного і тюркоязичного, і кочового, головним чином тюркоязичного, населення. З розвитком феодальних стосунків тут стали формуватися дві народності — таджицька і узбецька, відбувалося становлення їх мов і культури. До часу входження Середньоазіатського межиріччя в державу Караханідов (11—12 вв.(століття)) відноситься завершення основного етапу етногенезу узбецької народності. Цей етнонім затвердився за нею, проте, пізніше, після асиміляції в її середовищі дештікипчакських (див. Дешт-і-Кипчак ) В., що прийшли в кінці 15 — початку 16 вв.(століття) на чолі з Шейбані-ханом. До початку 20 ст процес консолідації узбецької нації не був завершений: у складі В. просліджувалася наявність 3 великих етнографічних груп. Одна з них — узбецьке, відвіку осіле населення оазисів, в якого було відсутнє родоплеменноє ділення; головними заняттями були зрошуване землеробство, ремесло і торгівля. Інша група У.— нащадки тієї частини до монгольських тюркських племен Середньоазіатського межиріччя і тюрко-монгольських племен часу Чингисхана, яка ще зберігала напівкочовий побут (займаючись переважно вівчарством) і родоплеменниє традиції (племена карлук, барласи ін.). Більшість їх зберігала самоназваніє «тюрк». У формуванні деяких етнографічних груп В. (особливо осілій частині В. Хорезма) брали участь і середньовічні огузи. Третя група складалася з нащадків дештікипчакських узбецьких племен 15—16 вв.(століття) Більшість цих узбецьких племен носили імена народів і племен, добре відомих в середні віки (кипчак, найман, кангли, хитай, кунграт, мангит і ін.). Перехід до осідлості цих узбецьких племен, що почався в 16—17 вв.(століття), в основному завершився до початку 20 ст Частина їх поступово злилася з осілим узбецьким населенням, більшість же зберігала пережитки кочового побуту і родоплеменниє традиції, а також особливості своїх говоров. Займалися вони землеробством, але в предгірній і степовій зоні одним з основних занять залишалося скотарство з цілорічним вмістом худоби на підніжному корму. Не дивлячись на те, що кожна з вказаних груп В. мала деякі етнографічні особливості, їх мову, матеріальна і духовна культура відрізнялися стійкими межами етнічної спільності, що визначали етнокультурний подобу узбецької народності. Суспільний устрій узбецького населення середньоазіатських ханств 16—19 вв.(століття) був феодальним із значними пережитками патріархальних стосунків. Надалі, в результаті приєднання Середньої Азії до Росії, у В. почали складатися капіталістичні стосунки, що активізувало процес їх етнічного розвитку. Проте напередодні Жовтневої революції 1917 процес формування узбецької буржуазної нації ще не завершився. В умовах радянських буд в результаті проведення в життя ленінської національної політики В. знайшли свою національну державність — Узбецьку РСР і сформувалися в соціалістичну націю. За короткий історичний термін В. здолали економічну і культурну відсталість, створили сучасну індустрію, перетворили сільське господарство на соціалістичній основі і досягли величезних успіхів в розвитку різних областей культури, науки і мистецтва. Про історію, економіку і культуру В. див.(дивися) в ст. Узбецька РСР .
Літ.: Народи Середньої Азії і Казахстану, т. 1, М., 1962; Історія Узбецькою РСР т. 1—4, Таш., 1967—68; Іванов П. П., Нариси по історії Середньої Азії (XVI — сірок.(середина) XIX ст), М., 1958: Вахабов М. Р., Формування узбецької соціалістичної нації, Таш., 1961; Кари-Ніязов Т. Н., Нариси історії культури Радянського узбекистану, М., 1955.
