Тяньцзіньський трактат 1858, між Росією і Китаєм про визначення взаємних стосунків, підписаний 1(13) червня в Тяньцзнне російським віце-адміралом Е. Ст Путятіним, з китайської сторони — уповноваженими богдихана Гуйлянем і Хуашаном. Складався з 12 статей. Підтверджував світ і дружбу, що існували між сторонами, і гарантував особисту «... безпека і недоторканість власності росіян, що живуть в Китаї, і китайців, що знаходяться в Росії...». Т. т. підтверджував право Росії направляти посланців до Пекіна, ряд китайських портів відкривалися для російських судів. Сухопутна торгівля вирішувалася без яких-небудь «... обмежень відносно числа осіб, в ній що беруть участь, кількості товарів, що привозяться, або капіталу, що вживається». Росія отримала право призначати консулів у відкриті для неї порти. Російські піддані поряд з підданими ін. країн отримали в Китаї право консульської юрисдикції і екстериторіальності. Відносно російсько-китайського кордону Т. т. встановлював наступне: «Невизначені частини кордонів між Китаєм і Росією будуть без зволікання досліджені на місцях довіреними особами від обох урядів, і укладена ними умова про граничну межу складе додаткову статтю до справжнього трактату». Підтверджувалося право Росії містити в Пекіні Російську духовну місію. Між Кяхтой і Пекіном встановлювалося регулярне поштове повідомлення. На Росію поширювалися права найбільш благопріятствуємого держави. Обмін ратифікаційними грамотами Т. т. відбувся 12(24) квітня 1859 в Пекіні. Доповненням до Т. т. став Пекінський договір 1860 .
Публ.: Російсько-китайські стосунки 1989—1916. Офіційні документи, М., 1958, с. 30—34.
