Пекінський договір 1860, трактат, підписаний 2(14) листопада російським посланцем в Китаї Н. П. Ігнатьевим і китайським великим князем Гуном. Підтверджував і розвивав Айгунський договір 1858 (ст. 1) і Тяньцзіньський російсько-китайський договір 1858 (ст. 9). Визначав східні (ст. 1) і в основному намічав західні (ст. 2) кордони між Росією і Китаєм. При розмежуванні територій, що раніше залишалися нерозмежованими, по р. Уссурі правий берег річки визнавався володінням Росії, а лівий — Китаю (лінія кордону по рр. Амуру і Уссурі позначена на карті, прикладеній до П. д.). Далі кордон був встановлений по р. Сунгача, озеру Ханка, р. Беленхе і по р. Туминьцзян до корейського кордону. Західний кордон повинен був проходіть по ясно виражених природних орієнтирах і «лінії нині існуючих китайських пікетів» (ст. 2). У ст. 3 передбачалося, що для демаркації східних і західних ділянок російсько-китайського кордону будуть призначені спеціальні комісари.
Договір детально регламентував російсько-китайські торгівельні стосунки (ст. 7). Встановлювалося, що «російські купці в Китаї, а китайські в Росії полягають під особливим заступництвом обох урядів» (ст. 8). Обидві сторони погодилися обмінятися консулами. Російському уряду дозволялося фундирувати свої консульства в Урге і Кашгаре. Статті 9—15 регулювали систему консульської юрисдикції і екстериторіальності для російських купців в Китаї, визначали порядок безпосередніх і письмових стосунків російських і китайських пограничних властей і т. д. 16 червня 1861 до П. до. як складова його частина був прикладений протокол про розмін картами і розмежування в краю Уссурійськом.
