Тьер (Thiers) Адольф (14.4.1797, Марсель, — 3.9.1877, Сен-Жермен-ан-Ле), французький державний діяч, історик, член Французької академії (1833). У 1821 переїхав з Екса, де був адвокатом, до Парижа. Співробітничав в ліберально-буржуазних газетах. У 1830 Т. з А. Каррелем і Ф. Мінье (найближчим його другом і політичним однодумцем) заснував газету «Насьональ» («Le National»). Сприяв вступу на престол Луї Філіппа . В 1830 став членом Державної ради. Т. напередодні Липневої революції 1830 був одним з керівників ліберально-буржуазної опозиції, після революції перетворився на реакційного буржуазного політика. Будучи в 1832—36 (з перервою) міністром внутрішніх справ, організував в 1834 жорстоке придушення республіканських повстань в Ліоні, Парижі і ін. містах. У 1836 і 1840 очолював уряд, одночасно займаючи пост міністра закордонних справ. В період Лютневої революції 1848 Луї Філіпп намагався поставити Т. на чолі уряду. У червні 1848 Т. був вибраний депутатом Засновницьких зборів. В дні Червневого повстання 1848 виступав за диктатуру генерала Л. Е. Кавеньяка. Після повстання був одним з лідерів монархічної «Партії порядку». У грудні 1848 підтримав кандидатуру Луї Наполеона Бонапарта на пост президента. Виступав у пресі проти ідей соціалізму; брав участь в 1850 у виробленні законів про передачу народної освіти під контроль духівництва, про обмеження виборчого права. У 1863 був вибраний депутатом Законодавчого корпусу; прилучився до помірно ліберальної опозиції. Після Вересневої революції 1870 був направлений «Урядом національної оборони» до Великобританії, Росії, Австро-Угорщині, Італії з метою домовитися з ними про підтримку Франції у війні з Пруссією і посередництві в ув'язненні світу, але успіху не добився. У лютому 1871 був призначений Національними зборами главою виконавчої влади Французької республіки. Підписав принизливий для Франції прелімінарний мирний договір з Пруссією (лютий 1871). Парижани повстали проти реакційної політики уряду Т.; революційне повстання 18 березня 1871 привело до проголошення Паризької Комуни 1871 . Т. біг до Версаля. Заручившись підтримкою німецьких окупаційних військ, з винятковою жорстокістю подавив Комуну, стяжав ганебну славу кривавого ката комунарів. У серпні 1871 Національні збори вибрало Т. президентом Французької республіки. Т. розпустив Національну гвардію, виступав проти загального світського початкового вчення, був ярим противником яких-небудь прогресивних реформ. Проте, враховуючи політичну обстановку, він опирався відновленню монархії, чому в травні 1873 між урядом Т. і монархічною більшістю Національних зборів виник гострий конфлікт. У травні 1873 Т. пішов у відставку.
Т. — один з творців нового напряму в історіографії, що визнає боротьбу класів «... ключем до розуміння всієї французької історії» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26, с. 59), але що вважає закономірною лише класову боротьбу буржуазії з дворянством. У 1820-х рр. Т. опублікував «Історію Французької революції», написану з ліберально-буржуазних позицій. Після Липневої революції переробив цей твір у відверто реакційному дусі. Друга обширна робота Т. «Історія консульства і імперії» є панегірик Наполеону I.
Соч.: Histoire de la rеvolution française, т. 1—10, 2 ed., P., 1870—72; Histoire du Consulat et de l’empire, t. 1—21, P., 1845—74; Notes et souvenirs, 1870—1873, P., 1903.
Літ.: Маркс До., Громадянська війна у Франції, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 17, с. 317—70; Рєїзов Би. Р., Французька романтична історіографія, [Л.], 1956, гл.(глав) 7.
