Туркменська мова, мова туркмен . Поширений в Туркменській РСР, а також в Узбецькій РСР, Таджицькій РСР, Казахській РСР, Каракалпацькій АССР і Ставропольському краю РРФСР, в Ірані і Афганістані, в Туреччині, Іраку і ін. Число тих, що говорять на Т. я. до СРСР — близько 1,5 млн. чіл. (1970, перепис). Належить до огузськой групи тюркських мов (сформувався на базі західних племінних мов огузов, але в процесі розвитку придбав деякі межі, характерні для тюркської мовної кипчакськой групи). Основні діалекти: текинський, йомудський, ерсарінський, салирський, сарикський, човдурський і ін. Діалект ставропольських туркмен традиційно називають трухменським мовою. Основними фонетичні особливості: збереження первинних довгих голосних, розвинена губна гармонія голосних, наявність міжзубних [ç] і [ з ] на місці [с] і [з] ін. тюркських мов і ін. Морфологічні межі: іменник має категорії числа, приналежності, відмінка. У літературній мові 6 відмінків. Прикметники граматично незмінні. Іменні, дієслівно-іменні частини мови у функції присудка мають категорію ськазуємості. Дієслово має 5 нахилів, 5 застав. Старий літературний Т. я. був переважно мовою поезії. Сучасний літературний Т. я. сформувався після Жовтневої революції 1917. До 1928 Т. я. використовував арабський алфавіт, пізніше — латиницю, а з 1940 — писемність на основі російської графіки.
Літ.: Поцелуєвський А. П., Ізбр. тр., Аш., 1975; Баскаків Н. А., До історії вивчення туркменської мови, Аш., 1965 (літ.); Граматика туркменської мови, ч. 1, Аш., 1970: Російсько-туркменський словник, М., 1956; Туркменсько-російський словник, М., 1968; Туркмен ділініц, діалектлерінін. нариси, Ашгабат, 1970.
