Туркмени (самоназваніє — туркмен), нація, основне населення Туркменською РСР, де чисельність Т. складає 1416,7 тис. чіл. (1970, перепис). Живуть також в Узбецькій РСР, Таджицькій РСР, на Північному Кавказі, в Астраханської області і ряду міст РРФСР. Загальна чисельність в СРСР — 1525,3 тис. чіл. (1970). За кордоном великі групи Т. живуть в Афганістані і Ірані (понад 750 тис.), арабських країнах Передньої Азії (понад 150 тис.) і в Туреччині (біля 80 тис.). Говорять на туркменській мові . Антропологічно Т. — европеоїди з невеликою домішкою монголоїда. Віруючі Т. — мусульмане-сунніти.
Найбільш ранню основу в етногенезі Т. склали древні місцеві ірано-язічні дахо-массагетськие і сармато-аланськие племена степів і частково жителі древніх держав — Маргиани, Парфії і Хорезма. В середині 1-го тис. в прикаспійських степах з'являються ранні тюрки, а в 9—11 вв.(століття)— гузи (сельджуки), що зіграли головну роль в етногенезі Т. Процесс формування туркменської народності в основному завершився в 15 ст, коли нові племінні об'єднання, що склалися після монгольського завоювання, включили в свій склад тюркські племена неогузського походження, зокрема кипчаков.
Аж до 20 ст в Т. зберігалися племена з багатоступеневим родовим діленням. Найбільшими з них були текинци (теке), іомути, ерсарі, салири, сарики, гоклени і чаудори.
Соціальні стосунки Т. в 2-ій половині 19 ст (напередодні приєднання до Росії) були патріархально-феодальними. Політична і економічна роз'єднаність (в Т. не склалося своєї держави) і ряд ін. причин сприяли консервації архаїчних родоплеменних соціальних інститутів, що уживалися з феодалізмом. Ці племінні і родові зв'язки грали велику роль і використовувалися родовими вождями — феодалами для експлуатації своїх родичів. У 80-х рр. 19 ст Туркменістан був приєднаний до Росії. В результаті включення його в орбіту загальноросійського економічного розвитку тут виникають зачатки капіталістичних стосунків.
Для господарства Т. в дореволюційний час були характерні поєднання зрошуваного землеробства із скотарством і пов'язаний з цим напівкочовий спосіб життя, при якому жителі одного аулу ділилися на скотарів (чарва), що кочували із стадами, і осілих землеробів (чомри). Проте в деяких племен, що жили в оазисах [емрелі, карадашли (язир), нохурлі і ін.], переважало землеробське господарство (пшениця, джугара, бавовник, баштанні), інші племена (ігдир, ата і так далі) займалися переважно скотарством (вівці, верблюди і коні). Після Жовтневої революції 1917 територія, населена Т., входила до складу Туркестану АССР, Хорезмськой і Бухарської народних радянських республік, в 1924 в результаті національно-державного розмежування радянських республік Середньої Азії була створена Туркменська РСР у складі Союзу РСР.
За роки Радянської влади в ході соціалістичного будівництва в господарстві і культурі Т. сталися корінні зміни. Туркменська РСР стала індустріально-аграрною республікою. З'явилися нові галузі промисловості: нафтопереробна, хімічна, газова, цементна скляна і ін. Сільське господарство механізоване; основні культури: бавовник і зернові, є баштанництво, садівництво, виноградарство, розвинені також тваринництво (особливе каракулівництво), шовківництво, килимоткацтво. У минулому економічно і культурно відстала країна стала республікою високої культури. Отримали розвиток національна література і мистецтво. В результаті соціалістичних перетворень Т. склалися в соціалістичну націю. Про історію економіці і культурі Т. див.(дивися) також в ст. Туркменська РСР .
Т. за кордоном (у Ірані, Афганістані, Туреччині) є національною меншістю, зберігаючи в образі життя і в соціальній структурі межі патріархально-феодального устрою.
Літ.: Бартольд Ст Ст, Нарис історії туркменського народу. Соч., т. 2, ч. 1, М., 1963; Народи Середньої Азії і Казахстану, т. 2, М., 1963; Історія Туркменської РСР, т. 1—2, Аш., 1957.
