Тульська оборонна операція 1941 , бойові дії військ Брянського (з 11 листопада лівого крила Західного) фронту 24 жовтня — 5 грудня по обороні Тули в ході Московської битви 1941—1942 . Під час наступу німецько-фашистських військ на Москву в жовтні — листопаді 1941 2-я німецька танкова армія (командуючий генерал-полковник Х. Гудеріан) завдавала удару на Тулу — Каширу — Коломну з метою оточення Москви з Ю. 24 жовтня противник почав настання уздовж шосе Орел — Тула, а 29 жовтня його передові частини підійшли до Тули. 30 жовтня — 1 листопада дві танкові дивізії і одна піхотна бригада противника намагалися лобовими атаками опанувати місто. Війська лівого крила Західного фронту (командуючий генерал армії Р. До. Жуків) — 50-ої армії (командуючий генерал-майор А. Н. Ермаков, з 22 листопада генерал-лейтенант І. Ст Болдін), Тульський робітник полк, 156-й стрілецький полк НКВД і 732-й зенітно-артилеристський полк ППО(протиповітряна оборона) при активній допомозі населення Тули, очолюваного міським комітетом оборони (голова — секретар обкому партії Ст Р. Жайворонків), відобразили атаки противника. 7 листопада війська 50-ої і 3-ої (командуючий генерал-майор Я. Р. Крейзер) армій нанесли контрудар і зупинили наступ ворога. 10—17 листопада противник намагався прорватися на південь від Алексина на комунікації 50-ої армії; але спільними зусиллями 49-ої (командуючий генерал-майор І. Р. Захаркин) і 50-ої армій його атаки були відбиті. Після невдалих спроб опанувати Тулу з Ю. і З.-В.(північний схід) ворог завдав удару в обхід Тули с В. 18 листопада 2-я німецька танкова армія (4 танкових, 3 моторизованих і 5 піхотних дивізій, 1 піхотна бригада, 1 моторизований полк) за підтримки авіації почала настання на деділовськом напрямі, прорвала фронт 50-ої армії і зайняла район Деділова. Потім ворог став розвивати настання на Сталіногорськ (нині Новомоськовськ), який він зайняв 22 листопада, і далі на Венев і Каширу. 25 листопада частини 17-ої німецької танкової дивізії прорвалися до південних околиць Кашири. Одночасно німецько-фашистські війська наставали на З.-В.(північний схід) і Ст (на Срібні Ставки, Міхайлов, Ськопін). Створилася загроза прориву противника до основних комунікацій, що пов'язували Москву з центральним і східним районами країни, і захвату Зарайська і Рязані. Командування Західним фронтом провело 27—30 листопада контрудар силами 1-го гвардійського кавалеристського корпусу (командир генерал-майор П. А. Белов) і 112-ої танкової дивізії (командир полковник А. Л. Гетьман). Противник був відкинутий від Кашири на Ю., у район Мордвеса. 2 грудня ворог ще раз спробував опанувати Тулу і завдав два концентричні удари на північ від міста. Йому удалося перерізувати залізницю і шосе Тула — Серпухов, але замкнути кільце оточення ворог не зміг. Війська 49-ої і 50-ої армій наполегливою обороною і контратаками зірвали план противника і змусили його 5 грудня перейти до оборони. В ході Т. о. о. радянським військам значну допомогу надавали партизани (у ворожому тилу в Тульської області в жовтні діяли 31 партизанський загін і 73 диверсійних групи). В результаті Т. о. о. була ліквідована загроза оточення Москви з Ю., ворогові нанесені значні втрати і створені умови для переходу радянських військ в контрнаступ.
Літ.: Розгром німецько-фашистських військ під Москвою, М., 1964; Клімов І. Д., Героїчна оборона Тули, М., 1961; Битва за Тулу, 4 видавництва, Тула, 1969.
