Тугоухість
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Тугоухість

Тугоухість , стійке пониження слуху, що утрудняє сприйняття мови. У дітей часто виникає при гострому або хронічному отиті, захворюваннях носа і носоглотки (зокрема, при аденоїдах ). Найбільш різке порушення слуху розвивається в результаті патологічних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві. Інколи спостерігається природжена Т., яка, як і Т., що виникла в ранньому дитинстві, може привести до порушення розвитку мови. У виникненні Т. у дорослих грають роль отосклероз, порушення кровопостачання внутрішнього вуха, вікові зміни слухового нерва (так звана стареча Т.), а також тривала дія сильного шуму (див. Акустична травма ) і хронічна інтоксикація (алкоголь, нікотин, ртуть, свинець і ін.).

загрузка...

  Виділяють 3 міри Т. До легкої Т. відносять пониження слуху, при якому шепіт сприймається на відстані 1—3 м-кодом , а звичайна розмовна мова — на відстані більше 4 м-код ; при середній Т. шепіт розрізняється на відстані менше 1 м-код , а розмовна мова — на відстані 2—4 м-код ; при важкій Т. шепіт не розрізняється навіть біля вуха, а розмовна мова сприймається на відстані менше 2 м-код . Див. Глухота .

  При Т. в слуховому органі, як правило, є стійкі зміни; не дивлячись на це, в деяких випадках удається поліпшити слух консервативними або хірургічними методами лікування. Істотну користь при Т. надають слухові апарати і вчення зрітельному сприйняттю мови (читанню з губ).

  Літ.: Нейман Л. Ст, Слухова функція у тугоухих і глухонімих дітей, М., 1961; Ромм С. З., Професійна тугоухість, [Л.], 1966.

  Л. Ст Нейман.