Трубна промисловість , спеціалізована підгалузь чорній металургії, на підприємствах якої виробляються сталеві і напірні чавунні труби, що широко застосовуються в нафтовій і газовій промисловості (див. Газопровід, Нафтопровід ), енергетиці, машинобудуванні, приладобудуванні, будівництві, меліорації і ін. галузях народного господарства.

  Виробництво зварних труб пічної зварки внакладку було вперше почате у Великобританії в 1842, сталевих безшовних труб — в Германії в 1886.

  Виникнення виробництва труб в Росії відноситься до 80-м-коду рр. 19 ст, коли в Екатерінославе (нині Дніпропетровськ) «Акціонерним суспільством російських трубопрокатних заводів» був побудований невеликий завод по виробництву листового заліза і труб. У 1894 бельгійською для франко фірмою Шодуар споруджений трубний завод в Екатерінославе (нині Дніпропетровський трубопрокатний завод ім. Ст І. Леніна), а в 1897 пущені трубні цехи на металургійних заводах в Таганрозі і Маріуполі і на паровозобудівному заводі в Луганську. У 1900, коли адміралтейством був побудований трубний цех на Іжорськом заводі в Колпіно, загальний обсяг виробництва труб в Росії склав 21 тис. т . У 1907—13 були введені нові потужності по виробництву труб на Виксунськом металургійному і Бежіцком паровозобудівному заводах, розширено їх виробництво на заводі фірми Шодуар і Іжорськом заводі, німецькою фірмою Гантке споруджені перші трубопрокатні стани на заводі в Ніжнеднепровське (нині Ніжнеднепровський трубопрокатний завод ним. К. Лібкнехта, м. Дніпропетровськ). Із загальної кількості сталевих труб, випущених в Росії в 1913, близько 40% отримано на заводах, що належали іноземному капіталу. За об'ємом виробництва і технічному рівню Т. п. Росія відставала від передових в технічному відношенні країн. Її доля в світовому виробництві сталевих труб складала в 1913 близько 2%, а у виробництві стали — 6,4%.

  В роки 1-ої світової війни 1914—18 і в період Громадянської війни 1918—20 виробництво сталевих труб майже повністю припинилося. Але вже в 1925 в СРСР було виготовлено 75 тис. т труб. На початок 1-ої п'ятирічки (1929—32) їх випуск перевищив рівень 1913 більш ніж в 2 рази, склавши 171 тис. т в 1928. У роки довоєнних п'ятирічок (1929—40) розширені старі і побудовані нові трубні заводи в Москві, Ленінграді, Харцизське, Первоуральське, Никополе. Обсяг виробництва сталевих труб в 1937 склав 923 тис. т , в 1940 — 966 тис. т .

  В період Великої Вітчизняної війни 1941—45 німецько-фашистські загарбники завдали величезного збитку Т. п. Проте в результаті евакуації на Урал частини устаткування трубних заводів півдня країни, швидкому введенню його в експлуатацію на Первоуральськом новотрубном, Синарськом трубному і побудованому під час війни Челябінськом трубопрокатному заводах було забезпечено безперебійне постачання трубами оборонної промисловості і будівельної індустрії.

  Відновлення заводів півдня, почате відразу ж після звільнення України, супроводилося збільшенням їх потужності. Одночасно було почато будівництво нових крупних трубопрокатних заводів в Грузії (м. Руставі) і Азербайджані (р. Сумгаїт). У післявоєнні роки розвиток Т. п. по темпах істотно випереджав ін. підгалузі чорної металургії і перш за все виробництво прокату. Це пояснювалося безперервним підвищенням попиту на сталеві труби у всіх галузях народного господарства: нафтовий і газовій промисловості, енергетиці, машинобудуванні і будівництві. Завдяки успішному виконанню планів реконструкції, технічного переозброєння і введення нових виробничих потужностей Т. п. СРСР починаючи з 1962 вийшла на перше місце в світі за об'ємом виробництва сталевих труб (див. таблиці. 1).

Таблиця. 1. – Випуск сталевих труб

в СРСР, тис. т

  Значний розвиток отримав і виробництво чавунних труб (див. таблиці. 2).

Таблиця. 2. – Випуск чавунних

напірних труб в СРСР, тис. т

  В СРСР виробляються (1976) сталеві труби діаметром від 0,3 до 2520 мм і чавунні напірні труби діаметром від 65 до 1000 мм .

  Т. п. СРСР розміщена в основному на півдні країни і на Уралі. Найбільші підприємства Т. п.: Челябінський трубопрокатний, Первоуральський новотрубний, Никопольський південнотрубний, Таганрозький металургійний, Ніжнеднепровський трубопрокатний ім. К. Лібкнехта і Харцизський трубний заводи, на долю яких в середині 70-х рр. доводилося близько 60% загального випуску сталевих труб. Серед підприємств, що виробляють чавунні напірні труби, найбільшими є Макіївський металургійний і Синарський трубний заводи, липецький металургійний завод «Вільний сокіл».

  Рівень техніки і технології Т. п. СРСР відповідає світовому технічному рівню трубного виробництва, а по мірі механізації і автоматизації основних технологічних процесів, продуктивності трубопрокатних і трубозварювальних станів перевершує його. Т. п. оснащується досконалим технологічним устаткуванням. При цьому якщо в роки перших п'ятирічок і перші післявоєнні роки частина устаткування купувалася за кордоном (головним чином в США і Германії), то починаючи з 50-х рр. розширення виробничих потужностей йде за рахунок Вітчизняного устаткування, технічний рівень і продуктивність якого, як правило, перевершують кращі зарубіжні зразки.

  Велику допомогу в розвитку Т. п. СРСР надали машинобудівні заводи Угорщини (Чепельський комбінат), Чехословакії (Вітковіцкий комбінат), ГДР(Німецька Демократична Республіка). У Т. п. знайшли широке вживання автоматизовані системи управління виробництвом, технологічними процесами, а також автоматизовані системи контролю якості продукції.

  Перед Т. п. коштують завдання підвищити якість продукції і розширити сортамент труб, освоїти виробництво нового вигляду труб великого діаметру для магістральних газопроводів, продукції для будівництва потужних теплових і атомних електростанцій і ін.

  Успішно розвивається Т. п. в окремих зарубіжних соціалістичних країнах (див. таблиці. 3).

Таблиця. 3. – Випуск сталевих

труб в окремих социалісті-

чеських країнах, тис. т

  В Чехословакії, Польщі і Румунія виробляється (1976) труби діаметром 4 — 1020 мм . Доля соціалістичних країн в світовому виробництві сталевих труб безперервно збільшується: у 1950 — 17%, в 1960 — 32,6%, в 1974 — більше 36%. Серед капіталістичних країн найбільш розвинену Т. п. мають США, Японія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Італія і Франція (див. таблиці. 4).

Таблиця. 4. – Випуск сталевих

труб в деяких капіта-

лістічеських країнах, тис. т

  За даними 1976, в США виробляються труби діаметром від 4 до 1220 мм , в Японії — від 10 до 1420 мм , у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — від 4 до 1620 мм , в Італії — від 4 до 2520 мм , у Франції —от 4 до 1420 мм .

  Зростання виробництва труб в ряду капіталістичних країн пояснюється безперервним збільшенням на світовому ринку попиту на труби електрозварювань великого діаметру для магістральних трубопроводів газу і нафти. Т. п. капіталістичних країн характеризується високою концентрацією виробництва. Див. також Трубопровідний транспорт .

  Літ.: Облога Я. Е., Співаковський Л. І., Економіка трубного виробництва, М., 1963.

  Я. Е. Облога.