Тоніка (від тон ) в музиці, центральна засада ладу, тональність. У ладах мелодійного типа Т. є звук (родинна категорія в григоріанському співі — фіналіс; див.(дивися) Середньовічні лади ); у мажорно-мінорній тональній системі Т. — консонірующєє (мажорноє або мінорне) тризвуччя; у музиці 20 ст функції Т. виконують і дисонуючі співзвуччя (складна Т.; наприклад, в пізнього Ськрябіна). Т. як опора відповідного ладу — його центральний елемент, залежно від звуковисотного відношення до якого набувають певного значення (функцію) інші елементи — звуки і співзвуччя. Панування Т. знаходить віддзеркалення і в метрорітмічеських структурних стосунках (наприклад, в музиці композиторів віденської класичної школи граничному посиленню Т. служать і метричні акценти, розміщення акордів Т. на помітних точках музичної побудови). Від Т. ладу в першу чергу залежить його виразний характер (наприклад, мажорность, мінорність).
