Середньовічні лади, церковні лади, найменування восьми (під кінець епохи Відродження — дванадцяти) ладів, лежачих в основі професійної (головним чином церковною) музики західно-європейського середньовіччя. С. л. використовувалися і в багатоголосій музиці Відродження. Для позначення С. л. спочатку служив порядковий номер пари С. л., що об'єднувала головний автентічеський лад і похідний плагальний, потім порядковий номер кожного з С. л.; використовувалися лише назви старогрецьких ладів, проте віднесені вже до інших звукорядів:
Основні категорії С. л. — фіналіс (кінцевий тон), амбітус (об'єм звукоряду) і (у мелодіях, пов'язаних з псалмодірованієм) реперкусса (тон повторення, псалмодірованія, в нотних прикладах позначений білою нотою в середині звукоряду). Кожен з С. л. володів своїм характерним мелодійним формуламі-попевкамі. Приклад мелодії в одному з С. л.:
В світській і народній музиці середньовіччя (і Відродження), мабуть, існували і ін. лади, проте вони ігнорувалися музичною теорією, що знаходилася в руках церкви. Лише в середині 16 ст в систему С. л. були включені ще чотири лади:
Кожному з С. л. приписувався свій характер виразності.
