Тольятті (Togliatti) Пальміро (псевдонім — Ерколі, Альфреде, Маріо Корренті, Родеріго і ін.) (26.3.1893, Генуя, — 21.8.1964, Крим, СРСР), діяч італійського комуністичного і міжнародного робочого руху. Народився в сім'ї службовця. Після закінчення ліцею (1911) поступив в університет Туріну. У 1914 вступив в Італійську соціалістичну партію. У її організації Туріну виступав разом з А. Грамши і іншими за революційний курс робочого руху, проти реформізму вождів соціалістичної партії. У 1915 закінчив юридичний факультет університету. Під час 1-ої світової війни 1914—18 два роки служив в армії, потім звільнений по хворобі. Після повернення до Туріну поступив на філософський факультет університету, але потім повністю присвятив себе політичній діяльності. Т. переводив і пропагував твори Ст І. Леніна, документи більшовицькій партії, стежив за розвитком революційних подій в Росії. У 1919 Т. — один із засновників тижневика «Ордіне нуово» («L''ordine Nuovo»). На початку 1919 увійшов до редакції газети соціалістичної партії «Аванті!» («Avanti!»). Був одним з організаторів перших заводських рад (сентябрь—октябрь 1919) в Туріні. Будучи членом керівного комітету соціалістичної секції в Туріні (січень 1920), активно виступав за революційне оновлення соціалістичної партії, за тісний зв'язок партії з фабрично-заводських рад рухом . В 1920 — один з керівників руху за заняття підприємств робітниками в Туріні. Із створенням в кінці 1920 комуністичної фракції в соціалістичній партії і перетворенням «Ордіне нуово» в її ЦО(центральний орган) Т. став редактором цього видання. Активно брав участь в русі, яке привело в січні 1921 до підстави Комуністичної партії Італії (КПІ) (див. Італійська комуністична партія ).
В умовах настання фашизму Т. підтримував антифашистську боротьбу «народних сміливців» . З літа 1921 редактор ЦО(центральний орган) компартії «Або комуніста» («Il Соmunista») що видавався аж до захвату влади фашистами в 1922. На 2-м-коді з'їзді компартії (1922) був вибраний в її ЦК, в 1923 — в Керівництво партії. У 1924 Т. разом з Грамши заснував газету «Уніта» («L''unita»). На загальнонаціональній партійній конференції (1924) Грамши і Т. рішуче виступили проти лівацької сектантської лінії А. Бордіги, що стояв на чолі молодій компартії, і завоювали більшість в керівній групі партії. У 1924 Т. брав участь в роботі 5-го конгресу Комінтерну і був вибраний членом ІККИ. У 1923—25 двічі заарештовувався і знаходився в тюремному висновку близько 8 місяців. На Ліонському з'їзді КПІ (1926), що завершив перемогу над бордігианством, Т. виступав з доповіддю про профспілкову єдність. У 1926 був представником КПІ при ІККИ в Москві, в 1928 став членом Президії ІККИ. Після арешту вождя компартії Грамши (1926) Т.— генеральний секретар КПІ. На початку 1927 виїхав з Москви і очолив «закордонний центр» КПІ у Франції. У 1927—34 неодноразово виїжджав до Швейцарії, Бельгії, організовував роботу КПІ в еміграції. У боротьбі з фашизмом активно виступав проти політики вичікування, проти сектантства і опортунізму в робочому русі, за єдність всіх антифашистських сил. У 1929— 1931 очолив боротьбу з правим ухилом в КПІ.
В 1935—43 член Президії і Секретаріату ІККИ. Т. застерігав від недооцінки небезпеці фашизму, від спрощеного ототожнення його з капіталізмом, спільно з Р. Дімітровим брав участь в розробці тактики Народного фронту (одним з проявів цієї тактики з'явилося підписання в 1934 пакти про єдність дій між італійськими комуністами і соціалістами). Т. брав участь в підготовці 7-го конгресу Комінтерну (1935); його доповідь «Про завдання Комуністичного Інтернаціоналу у зв'язку з підготовкою імперіалістами нової світової війни» була одним з основних на цьому конгресі.
В 1937—39 в період антифашистської війни іспанського народу (1936—39) Т. за дорученням ІККИ працював в Іспанії по наданню допомоги іспанської компартії в організації відсічі фашистським іспанським бунтівникам і італо-німецьким інтервентам. У 1939 знов очолив «закордонний центр» КПІ у Франції. У вересні 1939 був арештований в Парижі і пробув в ув'язненні до 1940. Під час 2-ої світової війни 1939—45 Т. в 1940—1944 жив в СРСР, виступав по московському радіо (мовлення на Італію) під псевдонімом Маріо Корренті; у березні 1944 повернувся до Італії; став натхненником політики національної єдності в боротьбі за вигнання німецько-фашистських військ, що окупували Італію в 1943. У 1944—46 брав участь в урядах П. Бадольо, І. Бономі, Ф. Паррі і А. Де Гаспері — як міністр без портфеля, потім міністра юстиції і заступника прем'єр-міністра. У післявоєнні роки Т. керував роботою по побудові масової комуністичної партії і її боротьбою за створення широкого антимонополістичного союзу, за поліпшення матеріального і правового положення трудящих, за мир і соціалізм. Т. активно виступав за зміцнення єдності міжнародного комуністичного і робочого руху на основі принципів пролетарського інтернаціоналізму, солідарності і співпраці. З 1944 Т. — директор теоретичного органу Італійської комуністичної партії (ІКП, назва компартії Італії з 1943) — журналу «Рінашита» («Rinаscita»).
В 1946—47 був депутатом Засновницьких зборів. З 1948 депутат парламенту, голова парламентської групи компартії; з листопада 1949 віце-голова Комісії із закордонних справ палати депутатів. У липні 1948 був важко поранений в результаті замаху, інспірованого міжнародною і внутрішньою реакцією. Неодноразово приїжджав в СРСР. Брав участь в роботі міжнародної Наради представників комуністичних і робочих партій (Москва, 1957).
Т. — автор робіт по питаннях теорії і практики робочого руху, історичному матеріалізмі і науковому комунізмі, історії соціалістичних учень і міжнародного робочого руху, історії Італії і ін. Велике місце в роботах Т. післявоєнного періоду зайняла розробка програми дороги Італії до соціалізму, тобто програми завоювання влади робочим класом і його союзниками і перетворення італійського національного суспільства з врахуванням соціально-історичних особливостей Італії.
Т. послідовно виступав за дружбу з Радянським Союзом.
Т. помер в Криму, куди приїхав на відпочинок. Похований в Італії, в Римі.
Соч.: Opere, V. 1—3, Roma, 1967—74; La via italiana al socialismo [Roma, 1964]; Problemi del movimento operaio internazionale (1956—1961) [Roma, 1962]; La formazione del gruppo dirigente del PCI nel 1923—1924, Roma, 1962; Momenti della storia d''ltalia, Roma, 1963; Sul movimento operaio internazionale [Roma, 1964]; Togliatti editorialista [Roma, 1971]; Ореге scelte, Roma, 1974: La politica culturale, Roma, 1974: Comunisti e cattolici, Roma, 1966; L''emancipazione femminile, 3 ed., Roma, 1973; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Ізбр. статті і мови, т. 1—2, М., 1965; Мови в Засновницьких зборах, М., 1959; [Вступ і ввідні статті до окремих розділів], у кн.: Тридцять років життя і боротьби Італ. коммуністіч. партії, М., 1953; Італійська коммуністіч. партія, М., 1959, с. 125—56; За демократіч. оновлення італійського суспільства, за просування до соціалізму, М., 1960; Єдино правильна дорога для людства, М., 1959; Пам'ятна записка, «Правда», 1964, 10 сент.(вересень); Лекції про фашизм. М.. 1974.
Літ.: Феррара М. і М., Розмовляючи з Тольятті, пер.(переведення) з італ.(італійський), М., 1954; Монтаньяна М., Спогади робітника Туріну, пер.(переведення) з італ.(італійський), М., 1951; Життя, віддане справі трудящих, «Правда», 1964, 22 авг.(серпень); Чудове життя П. Тольятті, «Новий час», 1964 № 35; Мізіано До. Ф., [Рец.]: Тольятті П. Вопроси історії Італії, Рим, 1963, «Нова і новітня історія», 1964 № 6; Видатний син Італії, в збірці: Сильніше за смерть, М., 1967; Големба А., Серце у нас одне, в збірці: Ленінська гвардія планети, М., 1967; Palmiro Togliatti, Roma, 1965.
