Тихоокеанський геосинклінальний пояс, найбільший з геосинклінальних поясів Землі, що є комплексом різновікових складчастих споруд і сучасних геосинклінальних зон земної кори, що оточують Тихий океан. Інколи Т. р. п. підрозділяють на дві частини: Східно-тихоокеанський (Кордільерський) геосинклінальний пояс і Західно-тихоокеанський геосинклінальний пояс . Від ложа океану Т. р. п. відділяється глибоководними жолобами — Алеутським, Палило-камчатським, Маріанським, Тонга, Кермадек, Перуанським, Чилійським, Гватемалським і ін. Зовнішнім кордоном поясу служать звернені до океану краї древніх материкових платформ: Сибірською, Китайсько-корейською, Південно-китайською, Австралійською, Антарктичною, Південно-американською і Північно-американською. Протяжність Т. р. п. по зовнішньому кільцю близько 56 000 км., ширина — від перших сотень км. до 3—5 тисяч км.
В межах Т. р. п. виділяються дві структурно різні частини: одна з них, тилова, характеризується материковою будовою земної кори і утворена геосинклінальнимі складчастими спорудженнями пізнього докембрія (Австралія), палеозою (Ю.-В. Китаю, Східна Австралія), мезозою (Верхояно-чукотська область, Сихоте-Алінь і Кордільєри Північної Америки) і кайнозою (Анди і Антарктида); ін. частина, що фронтальна, така, що безпосередньо облямовує ложе океану, утворена структурними зонами, в яких материкова кора ще не сформувалася: острівні дуги, жолоби глибоководні океанічні, більшість краєвого Морея, а також крупні острови і краєві частини материків, охоплені позднекайнозойськой складчастістю (Сахалін, Тайвань, північні райони Калімантану і Нової Гвінеї, Каліфорнія, південь Аляски і ін.). Чим ближче до ложа океану, тим тектонічні зони молодші; відповідно відбувається нарощування материкових областей. Проте унаслідок високої тектонічної рухливості Т. р. п. цей процес протікає складно, супроводячись руйнуваннями і переміщеннями тектонічних структур по різних напрямах, а також змінами глибинної будови земної кори.
В межах Т. р. п. розташовано так зване «вогненне кільце» Землі — кільце молодих вулканів, продукти виверження якого мають в основному андезітовий склад; до нього приурочені також потужні прояви сейсмічних процесів, у тому числі землетрусів, епіцентри яких лежать на глибинах до 700 км. В Т. р. п. наголошується різко підвищена концентрація родовищ корисних копалини в порівнянні з суміжними ділянками земної кори. У материкових частинах Т. р. п. поширені родовища руд золота, срібла, олова, вольфраму, поліметаллов, а в пріокеанічеських — мідь, залоза, хромітов, нікелю, платини і золота. З вулканічними поясами пов'язані родовища ртуті. До Т. р. п. приурочені також крупні родовища нафти і газу. Одна їх група розташовується біля кордонів поясу, на стику з древніми платформами (Пріверхоянський прогин, прогини Північної і Південної Америки), інша — з глибокими прогинами, заповненими позднекайнозойськимі відкладеннями (Сахалін, Каліфорнія, Калімантан і ін.). Великі ресурси нафти і газу приховані під водами краєвого Морея.
Літ.: Пущаровський Ю. М., Введення в тектоніку Тихоокеанського сегменту Землі, М., 1972; Загальні і регіональні проблеми тектоніки Тихоокеанського поясу, Магадан, 1974.
