Острівні дуги, виражені в рельєфі структури сучасних геосинклінальних систем в зонах переходу від континенту до океану. О. д. є лінійно орієнтованими гірськими спорудами, що відокремлюють улоговини околичного Морея від глибоководних жолобів. Підставою О. д. служать підводні хребти шириною від 40—50 до 200—400 км. , протяжністю до 1000 і більш за км. , складені переважно вулканогеннимі товщами базальтового базальтового для андезиту і андезітового складу. Зведення хребта виступає над рівнем морить у вигляді островів. Незрідка О. д. складаються з двох паралельних гірських гряд, одна з яких, частіше зовнішня (звернена до глибоководного жолоба), виражена лише підводним хребтом. У такому разі гряди відокремлені один від одного подовжньою депресією завглибшки до 3—4,5 км. , заповненою 2—3-кілометровою товщею опадів. Характерні також поперечні депресії, приурочені до зон розломів; з ними зазвичай зв'язані найбільш глибокі протоки.
Велика частина О. д. розташована в північних і західних околицях Тихого океану, поза їх межами знаходяться лише Антільські, Південно-антільська і Зондськая О. д. На ранніх стадіях розвитку О. д. є зоною потовщення океанічна кора, з насадженими на гребінь вулканічними спорудами (наприклад, Маріанськая, Кермадекськая О. д.). На пізніших стадіях розвитку О. д. утворюють крупні масиви острівній або півострівній суші (наприклад, Японські острови, півострів Камчатка, о. Нова Гвінея); земна кора тут наближається по будові до континентального типа. Для О. д. характерні різко диференційовані гравітаційні і магнітні поля, підвищені значення теплового потоку, активний вулканізм і сейсмічність. Між О. д. і глибоководним жолобом розташована та, що вирушає під О. д. зона концентрації землетрусів — зона Беньоффа.
Літ.: Острівні дуги. Сб. ст., пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1952; Горщиків Р. С., Вулканізм Курильської острівної дуги, М., 1967; Пущаровський Ю. М., Введення в тектоніку Тихоокеанського сегменту Землі, М., 1972; Удінцев Р. Би., Геоморфология і тектоніка дна Тихого океану, М., 1972; Mitchell A. H., Reading H. G., Evolution of Island arcs, «Journal of Geology», 1971, v. 79 № 3.
