Термопара, датчик температури, що складається з двох сполучених між собою різнорідних електропровідних елементів (зазвичай металевих провідників, рідше за напівпровідники). Дія Т. заснована на ефекті Зєєбека (див. Термоелектричні явища ) . Якщо контакти (зазвичай — спаї) провідних елементів створюючих Т. (їх часто називають термоелектродамі), знаходяться при різних температурах, то в ланцюзі Т. виникає едс(електрорушійна сила) (термоедс), величина якої однозначно визначається температурою «гарячого» і «холодного» контактів і природою матеріалів, застосованих як термоелектродов.
Т. використовуються в самих різних діапазонах температур. Так, Т. із золота, легованого залізом (2-й термоелектрод — мідь або хромель), перекриває діапазон 4—270 До, мідь — константан 70—800 До, хромель — копель 220—900 До, хромель — алюмель 220—1400 До, платінородій — платина 250—1900 До, вольфрам — реній 300—2800 К. Едс Т. з металевих провідників зазвичай лежить в межах 5—60 мв. Точність визначення температури з їх допомогою складає, як правило, декілька До, а в деяких Т. досягає ~0,01 К. Едс Т. з напівпровідників може бути на порядок вище, але такі Т. відрізняються істотною нестабільністю.
Т. застосовують в пристроях для виміру температури (див. Термометрія ) і в різних автоматизованих системах управління і контролю. У поєднанні з приладом (мілівольтметром, потенціометром і т. п.) електровимірювання Т. утворює термоелектричний термометр. Вимірювальний прилад підключають або до кінців термоелектродов ( мал. , а), або в розрив один з них ( мал. , би) . При вимірі температури один із спаїв дотиково термостатіруєтся (зазвичай при 273 До). Залежно від конструкції і призначення розрізняють Т.: занурені і поверхневі; із звичайною, вибухобезпечною, вологонепроникною або іншою оболонкою (герметичною або негерметичною), а також без оболонки; звичайні, вібротряськоустойчивиє і удароміцні; стаціонарні і переносні і т. д. Див. також Термоелемент .
Літ.: Сосновський А. Р., Столярова Н. І., Вимір температур, М., 1970.
