Теократія (греч. theokratia, буквально — влада бога, від theós — бог і krátos — сила, влада), форма держави, в якій як політична, так і духовна влада зосереджені в руках духівництва (церкви). Зазвичай вища влада в теократичній державі належить главі пануючої церкви (він же глава держави), що визнається «живим богом», «намісником бога на землі», «первосвящеником» і т. п. (фараон, цар імператор, халіф). Практично державні повноваження покладені на духівництво, жерців. Законом визнаються «веління бога» — Священне писання, шаріат і т. п. і воля глави держави і церкви. Вперше термін «Т.» зустрічається в соч.(вигадування) Іосифа Флавія . Прикладами Т. епохи рабовласницьких буд були, наприклад, давньосхідні деспотії (Єгипет, Вавілон, Іудейське царство, Арабський халіфат). В середні віки теократична влада папи римського була встановлена в Папської області. Згідно з політичною доктриною католицизму того часу, влада європейських монархів вважалася похідною від вищої влади папи римського і підпорядкована їй (матеріальним вираженням цій залежності була «церковна десятина», що стягується в католицьких країнах Європи). У новітній час теократичні форми зберігалися лише як пережитки минулого в найменш розвинених країнах.
