Тельман (Thälmann) Ернст (16.4.1886, Гамбург, — 18.8.1944, концтабір Бухенвальд), діяч німецького і міжнародного робочого руху. У 1893—1900 вчився в народній школі. До 1923 був транспортним робітником. З юнацьких років прилучився до організованого робочого руху: у 1903 вступив в Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПГ), в 1904 — в профспілку транспортних робітників; був одним з організаторів молодіжного профспілкового руху в Гамбурзі. Багатолітній досвід виробничої і профспілкової діяльності виробив основну межу особи Т. — тісний зв'язок з робочим класом. Напередодні 1-ої світової війни 1914—18 Т. боровся проти опортуністичної політики профспілкових і соціал-демократичних діячів, розділяючи в найважливіших питаннях класової боротьби позицію До. Лібкнехта, Р. Люксембург і ін. провідних представників німецьких лівих. У 1914 Т., засудивши імперіалістичну війну, зайняв послідовно інтернаціоналістські позиції. У 1915 мобілізований в армію і відправлений на Західний фронт. За революційну діяльність в армії піддавався переслідуванням. Жовтнева революція 1917в Росії визначила мету і напрям його подальшої боротьби. Т. активно брав участь в Листопадовій революції 1918 в Германії, знаходячись у складі лівого крила Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПГ). Очолюючи з травня 1919 гамбургську організацію НСДПГ, Т. виступав за входження НСДПГ в Комінтерн. При злитті в кінці 1920 лівого крила НСДПГ з Комуністичною партією Німеччини (КПГ) переважна більшість членів гамбургської організації НСДПГ на чолі з Т. прилучилися до КПГ. З грудня 1920 Т. — предводитель гамбургської організації КПГ; у травні 1923 вибраний в Центр (пізніше за ЦК) КПГ. Влітку 1921 як делегат 3-го конгресу Комінтерну вперше відвідав Радянську Росію. Величезне враження справили на нього досягнення радянського робочого класу і партії більшовиків. Т. став гарячим поборником дружби з СРСР. Грав керівну роль в Гамбургському повстанні 1923 . Т. цілком прийняв ленінську лінію, що орієнтувала на постійну роботу серед мас; цій лінії він залишався вірний у всій своїй подальшій діяльності, невпинно захищаючи її від ультралівих фразерів і сектантів. В кінці 1925 Т. був вибраний головою ЦК КПГ. Висунув завдання перетворення КПГ в цілеспрямовану, єдину, дисципліновану, тісно пов'язану з масами марксистсько-ленінську партію. Найбільша історична заслуга Т. полягає в тому, що під його керівництвом КПГ твердо встала на грунт ленінізму; у німецькому робочому русі виріс колектив революціонерів ленінського типа. З початку 1925 Т. очолював Союз червоних фронтовиків . З травня 1924 Т. представляв КПГ в рейхстагу. У 1925 і 1932 кандидатура Т. висувалася на пост президента країни. Він був одним з кращих агітаторів партії, справжнім народним трибуном, великою пошаною широких мас трудящих, що користувалася. Т. став одним з провідних діячів Комінтерну. З 1924 він — член Президії ІККИ і один із заступників голови ІККИ. Брав участь в 5-м-коді і 6-м-коді конгресах Комінтерну, а також у всіх пленумах ІККИ, проходівших з 1926 по 1932. Рішуче відстоював єдність і згуртованість Комінтерну. Найважливішими, нерозривно зв'язаними між собою завданнями пролетарського революціонера він вважав захист першої соціалістичної держави — Радянського Союзу і підготовку робочого класу своєї країни до завоювання політичної влади. На пленумі ІККИ (1926) він заявив: «Вирішальним питанням для міжнародного робочого руху є питання про відношення до диктатури пролетаріату в Радянському Союзі. Тут думки розходяться, і вони повинні розійтися! Відношення до Радянського Союзу дає відповідь і на питання, до якого табору ти належиш в питаннях німецької політики: до табору революції або до табору контрреволюції?» (Вибрані статті і мови, т. 1. М., 1957, с. 309). Т. постійно був на передньому краю боротьби проти німецького монополістичного капіталу. Він вніс значний вклад до творчого вживання марксизму-ленінізму і в розробку дороги завоювання політичної влади робочим класом в умовах Німеччини. Його ідеї, перш за все заклик до рішучої боротьби проти націоналізму, цієї основної ідеологічної зброї фашизму, увійшли до програмної заяви КПГ (серпень 1930) про національне і соціальне звільнення німецького народу. У березні 1931 Т. проголосив програму КПГ по наданню допомоги селянам. Антифашистська боротьба КПГ яскраво відбилася в діяльності Т. По його ініціативі КПГ організувала в травні 1932 рух антифашистської дії, направлений на досягнення єдності робочого класу і об'єднання всіх антифашистських демократичних сил проти встановлення фашистської диктатури. Разом зі своїми найближчими соратниками Ст Піком і І. Шером Т. вів переговори з соціал-демократами про створення антифашистського єдиного фронту. По його наполяганню ЦК КПГ запропонував керівництву СДПГ спільно боротися проти настання фашистської реакції і створення уряду Гітлера. Відмова правих лідерів СДПГ від єдності дій робочого класу привела до істотного зміцнення позицій реакції, ослабила сили пролетаріату і сприяла приходу фашизму до влади. У 1933, після встановлення фашисткою диктатури, Т. пішов в підпіллі, де продовжив боротьбу. 3 березня 1933 був арештований гестапівцями: спочатку Т. містився в берлінській в'язниці Моабіт (1933—37), потім у в'язницях Ганновера (1937—43) і Бауцена (1943—44). Через свою дружину Розу Тельман і дочку Ірму підтримував постійний зв'язок з ЦК КПГ, передаючи важливі вказівки і інформацію, в яких виявлялися непохитна стійкість комуніста, борця проти імперіалізму і фашизму, велика віра через робочий клас, любов до Радянського Союзу і неухильна вірність пролетарському інтернаціоналізму.
В серпні 1944 Т. був доставлений в концтабір Бухенвальд і убитий по прямому наказу Гітлера і Гиммлера.
Встановлення соціалістичного суспільного устрою в ГДР(Німецька Демократична Республіка), братський союз першої німецької держави робітників і селян з Радянським Союзом і ін. країнами соціалістичної співдружності з'явилися втіленням в життя заповітів Т.
Соч.: Geschichte und Politik. Artikel und Reden. 1925—1933, Ст, 1973; Im Kampf gegen den deutschen und den amerikanischen Imperialismus. Drei Reichstagsreden, B., 1954; Kampfreden und Aufsätze, B., 1931; Volksrevolution über Deutschland, B., 1931; Vorwärts unter dem Banner der Komintern, B., 1931; Der revolutionäre Ausweg und die KPD, Moskau [1932]; Briefe aus dem Gefängnis an seine Angehörigen, B., 1965; Antwort auf Briefe eines Kerkergenossen, B., 1961; у русявий.(російський) пер.(переведення): Вибрані статті і мови, т. 1— 2, М., 1957—58; Відповідь на листи товариша по тюремному висновку в Баутцене, «Більшовик», 1950 № 21.
Літ.: Е. Тельман. Борець за мир і свободу, М., 1937; Бредель Ст, Е. Тельман, 2 видавництва, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1955: Німеччині безсмертний син. Спогади про Е. Тельмане, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1963: Давидович Д. С., Тельман. Сторінки життя і боротьби, 2 видавництва, М., 1971; Е. Thälmann. Bilder und Dokumente aus seinern Leben, B., 1955: Bartel W., Ein Held der Nation, B.. 1961; Lindau R., E. Thälmann, B., 1956; Zimmeriing Z., Ernst Thälmann. Leben und Kampf, B., [1974]; Weizmann O., E. Thälmann in Leningrad, Halle, 1966.
