Пік Вільгельм
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Пік Вільгельм

Пік (Pieck) Вільгельм (3.1.1876, Губен, - 7.9.1960, Берлін), діяч німецького і міжнародного робочого руху, партійний і державний діяч ГДР(Німецька Демократична Республіка). Народився в сім'ї робітника. Отримав професію столяра. У 1894 вступив в профспілку деревообделочников, в 1895 — в Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПГ). У 1899—1906 був головою районною, в 1906—10 — секретарем міської організації СДПГ в Бремені. У квітні 1910 вибраний 2-м-код секретарем Центрального освітнього комітету і секретарем Центральної партшколи СДПГ в Берліні. Стояв на позиціях лівого крила СДПГ, керованого До. Лібкнехтом, Р. Люксембург, Ф. Мерінгом і К. Цеткин, з якими був тісно зв'язаний. Влітку 1913 засудив схвалення військових витрат фракцією СДПГ в німецькому рейхстагу. Після початку 1-ої світової війни 1914—18 включився в боротьбу проти анексіоністської політики німецького імперіалізму, проти політики «цивільного світу» правих лідерів СДПГ. Неодноразово піддавався арештам. Разом з Лібкнехтом і Люксембургом П. вніс значний вклад в справу консолідації лівих соціал-демократів. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії П. закликав німецький робочий клас до використання її досвіду. У листопаді 1918 увійшов до складу центрального керівництва «Союзу спартака». Активно брав участь в підготовці і проведенні Листопадової революції 1918 в Германії.

  П.— один із засновників Комуністичної партії Німеччини (КПГ). На Засновницькому з'їзді КПГ (30 грудня 1918 — 1 січня 1919) П. був вибраний членом ЦК КПГ, до складу якого входив аж до утворення Соціалістичної єдиної партії Німеччини. П. належав до марксистсько-ленінського ядра партії, яке на чолі з Е. Тельманом вело послідовну боротьбу проти правоопортуністичної групи Е. Брандлера, а потім проти «ультралівих». П. вніс значний вклад в справу перетворення КПГ в масову партію. З 1921 неодноразово обирався в прусський ландтаг, з 1928 — в німецький рейхстаг, з 1929 — в берлінський муніципальний і прусський державний ради. П. використовував парламентську трибуну буржуазної держави для пропаганди політичної програми КПГ. У 1928 на 6-м-коді конгресі Комінтерну П. був вибраний до складу Виконкому Комінтерну (ІККИ), а в 1931 став членом Президії і Секретаріату ІККИ.

  Після встановлення в Германії фашистської диктатури (1933) П. вів активну роботу із створення єдиного фронту боротьби проти фашизму. За рішенням ЦК КПГ в травні 1933 покинув Німеччину і разом з Ф. Далемом і В. Флоріном утворив в Парижі закордонне керівництво КПГ. На 7-м-коді конгресі Комінтерну (1935) виступив із звітною доповіддю ІККИ. Боровся за здійснення політики Народного фронту, за розгортання широкого антифашистського руху. На Брюссельській конференції КПГ (1935) був вибраний головою ЦК КПГ. На конференції П. обгрунтував необхідність створення Єдиного робочого фронту і Народного антифашистського фронту в Германії. У доповіді на конференції Берна КПГ, що відбулася 30 січня, — 1 лютого 1939, П. призвав до об'єднання всіх патріотичних сил для порятунку німецького народу від загрози війни і обгрунтував програму нової, демократичної республіки в Германії.

  Під час 2-ої світової війни 1939—45 П. викривав домагання німецького імперіалізму на світове панування, закликав німецький народ повалити фашистську диктатуру і узяти свою долю у власні руки. Як один з керівників створеного в 1943 в СРСР Національного комітету «Вільна Німеччина» П. проводив велику роз'яснювальну роботу серед німецьких військовополонених в СРСР, особливо серед вищих офіцерів і генералів.

  Після звільнення німецького народу від фашизму П. активно включився в роботу по демократизація і денацифікація Німеччини і ліквідації наслідків фашистського панування. Він зіграв велику роль в ліквідації розколу робочого руху, в об'єднанні КПГ і СДПГ в східній частині Німеччини і створенні в квітні 1946 Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЕПГ). У 1946—54 був одним з двох (наряду с О. Гротеволем ) голів СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини), в 1949—60 членом Політбюро Центрального правління, потім Політбюро ЦК СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини). З моменту утворення Німецької Демократичної Республіки (жовтень 1949) П.— її президент. П. був невтомним борцем проти війни, за мир і безпеку народів, за побудову соціалізму в ГДР(Німецька Демократична Республіка) і зміцнення дружби і співпраці між СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини) і КПРС, народами ГДР(Німецька Демократична Республіка) і СРСР. П. удостоєний звання Героя Праці (1951). Нагороджений орденами Карла Маркса, «За заслуги перед Вітчизною» (у золоті), «Прапор Праці» і ін.

  Соч.: Gesammelte Reden und Schriften, Bd 1—3, 5, Ст, 1959—72; Reden und Aufsätze. Auswahl aus den Jahren 1908—1950, Bd 1—4, Ст, 1950—55; Der neue Weg zum gemeinsamen Kampf für den Sturz der Hitlerdiktatur, B., 1957; Im Kampf um die Arbeitereinheit und die deutsche Volksfront. 1936—1938, Ст, 1955; Zur Geschichte der Kommunistischen Partei Deutschlands. 30 Jahre Kampf, B., 1949; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Ізбр. проїзв.(твір), М., 1956.

  Літ.: Wilhelm Pieck. Bilder und Dokumente aus dem Leben des ersten deutschen Arbeiterpräsidenten, B., 1955; Wilhelm Pieck. Gedenkbuch, B., 1961; Vosske H., Wilhelm Pieck, Lpz., 1974; Hufeld D., W. Pieck. Bibliographie [Rostock, 1960].

  Ст І. Папанов.

Ст Списів.