Тейяр де Шарден (Teilhard de Chardin) Пьер (1.5.1881, Сарсена, поблизу м. Клермон-Ферран, — 10.4.1955, Нью-Йорк), французький учений-палеонтолог, філософ, теолог, член Паризької АН(Академія наук) (1950). Вчився в коллеже єзуїтів з 1899. У 1920—23 професор Католицького інституту в Парижі. Невідповідність поглядів Т. офіційній доктрині католицизму стала причиною відчуження його від викладацької діяльності і довготривала заборони публікацій його філософських робіт. У 1923—46 жив в Китаї. Вів геологічні, палеонтологічні і археологічні дослідження в Китаї, Індії, Бірмі, на Яві і ін.
Т. — один з першовідкривачів синантропа . Спираючись на досягнення сучасної науки, він намагався створити цілісний світогляд, так звану наукову феноменологію, в якій має бути знята протилежність між наукою і релігією. Головний методологічний принцип Т. — ідея еволюції, що отримала у нього телеологічне тлумачення. Еволюцію Всесвіту (космогенез) він змальовує як ряд етапів ускладнення єдиної субстанції — «Тканини Універсуму», модифікацією особливої радіальної енергії, яка має психічну природу, що є. Кінцевою метою і в той же час регулювальником космогенеза є «пункт Омега» — духовний центр, який впливає на хід речей за допомогою радіальної енергії виступаючою як форма божественної благодаті. Ключ до розуміння еволюції Всесвітом Т. бачить в «феномені людини». Людина — вершина еволюції, направленої в майбутнє. Перетворюючи матерію, людина включається в творчість еволюції. Історія людства, по Т., — завершуючий етап космогенеза, її передумовою є «персоналізація», виникнення особи і думки і утворення ноосфери (ідеальної, духовної оболонки Землі). Подальше вдосконалення еволюції, по Т., можливо лише на колективній основі. Технічний прогрес і розвиток економіки — необхідні умови цього процесу, але вирішальну роль повинен зіграти духовний чинник. Релігія, що обгрунтовує мораль, повинна, об'єднавшись з наукою, відновити тлумачення своїх принципів і стати релігією дії. Т. о., Т. розробляв християнський варіант еволюціоністської етики. Доктрина Т. украй суперечлива. Його християнський еволюціонізм в багатьох пунктах опиняється різновидом пантеїзму . Оптимізм, гуманізм і колективізм тейярдізма відрізняють його від пануючого перебігу сучасної буржуазної філософії. Життєстверджуючий пафос філософії Т. створив йому значний авторитет серед сучасної католицької інтелігенції. Прибічники Т. роблять активний вплив на оновлення офіційної доктрини католицизму.
Соч.: Ceuvres, t. 1—9, P., 1955—65; Hymne de l''univers, P., 1961; Blondel et Teilhard de Chardin. Correspondance, P., 1965; Lettres intimes..., P., 1972; у русявий.(російський) пер.(переведення), — Феномен людини, М., 1965.
Літ.: Льовада Ю. А., «Феномен Тейяра» і спори довкола нього, «Питання філософії», 1962 № 1; Зеньковський Ст Ст, Основи християнської філософії, т. 2, Париж, 1964; Плужанський Т., Деякі межі переконань Тейяра де Шардена, в збірці: Від Еразма Роттердамського до Бертрана Рассела, М., 1969; Сучасна буржуазна філософія, М., 1972, гл.(глав) 16; Guenot С., Pierre Teilhard de Chardin. Les grandes étapes de son évolution, P. [1962]; його ж. Ce que Teilhard а vraiment dit, P., 1972; Hengstenberg H.-E., Mensch und Materie, Zur Problematik Teilhard de Chardins, Stuttg., 1965; Pinzariski Т., Marksizm а fenomen Teilhard, [Warsz.], 1967 (літ.); Polgar L., Internationale Teilhard-bibliographie. 1955—1965, Freiburg—münch., 1965; Poulin D., Teilhard de Chardin. Essai de bibliographic (1955—66), Quebeck, 1966; Baudry G.-H., Pierre Teilhard de Chardin. Bibliographic (1881—1972), Lille, 1972.
