Тарханно-несудімиє грамоти, різновид російських публічно-правових актів до 18 ст, що визначала об'єм фінансового (у «тарханной» частині) і судового (у «несудимій» частині) звільнення феодалів і окремих корпорацій міського або промислового населення. У 14—15 вв.(століття) фінансова частина Т.-н. р. звільняла іммуніста, як правило, від основного прямого податку (дань); у 16 — 1-ій половині 17 вв.(століття) — від одного, частини або всіх основним прямих податків або ж від сплати ряду торгівельних мит. Видача тарханних привілеїв світським феодалам припинилася близько 1506 (практикувалася надалі лише у виняткових випадках). Судова частина Т.-н. р. визначала права іммуніста у відношенні до залежного від нього населення і встановлювала характер його взаємин з представниками місцевих і центральних органів державної влади. У 14—15 вв.(століття) іммуністи судили своїх людей «у всім» або «окрім душогубства» потім — за винятком «душогубства», розбою і «татьби на місці злочину». У 1549 такий судовий імунітет був поширений на всіх людей служивих «по вітчизні». У зв'язку з цим припинилася видача несудимих грамот світським феодалам (до 1554). Хоча Соборне укладення 1649 (глава Х, стаття 153) відмінило несудимі грамоти і для духовних феодалів вони частково видавалися і підтверджувалися до кінця 17 ст
