Ськрипник Микола Олексійович [13(25) .1.1872, сіло і ж.-д.(железнодорожний) станція: Ясиноватая, нині місто Донецької області, — 7.7.1933, Харків], радянський державний і партійний діяч, академік АН(Академія наук) БССР (1928) академік АН(Академія наук) УРСР (1929). Член Комуністичної партії з 1897. Народився в сім'ї ж.-д.(железнодорожний) службовця. З 1900 вчився в Петербурзькому Технологічному інституті, входив в соціал-демократичну групу «Робочий прапор» ; в 1901 арештований, висланий в Екатерінослав (Дніпропетровськ). З 1901 агент «Іскри», вів роботу в Петербурзі, Катеринбургу (Свердловськ), Царіцине (Волгоград), Саратові, Самарі (Куйбишев), Одесі. Делегат 3-го з'їзду РСДРП (1905). У 1905 секретар Петербурзького комітету, член Ризького комітету РСДРП (за організацію озброєного повстання заочно засуджений до страти), потім вів партійну роботу в Красноярську, на Україні, в Поволжье, Петербурзі, Москві. У 1989 представляв уральську партійну організацію на нараді розширеної редакції більшовицької газети «Пролетар» в Парижі. У 1913 в Петербурзі редактор журналу «Питання страхування», в 1914 член редколегії газети «Правда» . 15 разів був арештований, 7 разів засланий, 5 разів біг із заслання. Після Лютневої революції 1917 секретар і голова Центральної ради фабзавкомов в Петрограді, член ЦВК(Центральний виконавський комітет) 1-го скликання. Делегат 6-го з'їзду РСДРП (б), вибраний кандидатом в члени ЦК. В період Жовтневого озброєного повстання член Петрограду ВРК. Делегат 2-го Всеросійського з'їзду Рад, член ВЦИК. З грудня 1917 народний секретар праці і промисловості України. У 1918 член колегії ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) і завідувач відділом по боротьбі з контрреволюцією, голова Радянського уряду і нарком закордонних справ України, очолював Оргбюро по скликанню 1-го з'їзду КП (б) В. У 1919—21 нарком Держконтролю, нарком РКИ УРСР; одночасно був начальник особливих відділів в Червоній Армії. З липня 1921 нарком внутрішніх справ, в 1922—27 нарком юстиції, генерал прокурор УРСР. У 1927—33 нарком освіти УРСР. З лютого 1933 заступник голови СНК(Рада Народних Комісарів) і голова Держплану УРСР. Делегат 9—16-го з'їздів ВКП (б); на 12—14-м-коді з'їздах обирався кандидатом в члени ЦК, на 15—16-м-коді — членом ЦК. Делегат 1—6-го конгресів Комінтерну, на 6-м-коді конгресі вибраний членом ІККИ. Була членом ЦК і Політбюро ЦК КП (б) У. Член ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР; з 1927 голова Ради Національностей СРСР. Член Президії ВУЦИК. Нагороджений 2 орденами.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 з. (див. Довідковий том, ч. 2, с. 473); Бабко Ю., Солдат партії, До., 1962; Бабко Ю. Ст, Бiлокобільський I. О., М. О. Скрипник, До.,1967; Беляєв Ст, Безстрашне, невловиме, в збірці: У витоків партії, 2 видавництва, М., 1969.
