Сфрагистіка (від греч.(грецький) sphragís — друк), сигиллографія (від латів.(латинський) sigillum — друк і греч.(грецький) gráphō — пишу), допоміжна історична дисципліна, що вивчає друк.
Друком прийнято називати як штампи, вирізані на твердому матеріалі (камені, металі, кісті і т. д.), — матриці, так і відтиски їх (на золоті, сріблі, олові, воску, сургучі, папері і т. д.). Друк як ознака посвідчення достовірності документа виник вперше на Древньому Сході (у Шумерові, Єгипті і ін.) і мала форму циліндра (із зображеннями і написами), який прокатували по сирій глиняній пігулці з текстом документа для нанесення на неї відбитку. Перстневая друк-щиток, що відтискувалася на воску і різних мастиках, характерна для античних часу. В середні віки в державах Західної Європи, Візантії, на Русі були поширені так звані друк звислий, які відтискувалися спеціальними матрицями на золоті (хрісовул), сріблі (аргировул), свинці (молівдовул), воску, сургучі і т. д. і закріплювалися на привішеному до документа шнурі. Приблизно з 14—15 вв.(століття) звислий друк став поступово витіснятися однобічною прикладною, такою, що відтискувалася на воску і мастиках, а потім і за допомогою фарбувальних речовин. Цей різновид друку характерний і для теперішнього часу. Місцями (Ватикан) до 20 ст зберігалися звислий друк.
С. стала формуватися в 18 ст як відділ дипломатики, її мети обмежувалися датуванням документа і встановленням його достовірності (за допомогою друку на нім). З кінця 19 ст, коли в науковий ужиток були введені багаточисельний друк, що виявлений в результаті розкопок і втратили зв'язок з документом (староєгипетські, древньо-вавілонські, староіндійські., парфянські, староруські і ін.), почався новий етап в розвитку С. як дисципліни, що вивчає історію формування і розвитку древніх державних інститутів на основі хронологічної класифікації сукупності друку, що чітко виявляє зміни державного апарату. Це нове розуміння С. знайшло віддзеркалення в працях учених Г. Шлюмберже (Франція), Н. П. Ліхачева і ін. Матеріали С. — важливі джерела вивчення прикладного мистецтва, геральдики, нумізматики, епіграфіки, ономастики, з'ясування складу древніх архівів. У СРСР спостерігається помітний підйом С., що викликане значним розширенням її матеріалів в результаті успішних розкопок в Новгороді і Пскові. Російська С. ділиться на два основні розділи: 1) період битованія звислого металевого друку (10—15 вв.(століття)); представлений головним чином виявленими в результаті розкопок свинцевими буллами (основні колекції в Ермітажі, Державному історичному музеї, Новгородському музеї); 2) період битованія прикладного друку (з 15 ст). Російський друк 10—15 вв.(століття) використовувалися лише представниками вищої влади і по своїй приналежності діляться на княжих, єпископських посаднічьі, друку тисяцких, намісників і т. д. Особливий розвиток отримав друк в Новгороді 12—15 вв.(століття) В результаті їх вивчення отримані важливі дані для характеристики взаємин князя і республіки і з'ясування головних етапів розвитку республіканської державності (реформи кінця 13 ст, середини 14 ст, почала 15 ст). З 15 ст сфера вживання друку розширилася (вони стали використовуватися приватними особами).
Літ.: Ліхачев Н. П., З лекцій з сфрагистіке, СП(Збори постанов) Би, 1899; його ж, «Прадавня сфрагистіка». З лекцій з дипломатики, СП(Збори постанов) Би, 1906; його ж, Матеріали для історії візантійською і російською сфрагистіки, ст 1, Л., 1928; Черепнін Л. Ст, Російські феодальні архіви XIV — XV вв.(століття), ч. 1, М-код.—Л., 1948; Янін Ст Л., Новгородські посадники, М., 1962; його ж, Актовий друк древньої Русі Х — XV вв.(століття), т. 1—2, М., 1970: Каменцева Е. І., Устюгов Н. Ст, Російська сфрагистіка і геральдика, М., 1974; Schlumberger G., Sigillographie de l''empire Byzantin, P., 1884; Laurent V., Le corpus des sceaux de l''empire Byzantin, t. 5, [v. 1—2], P., 1963—65.
