Сурдопедагогика (від латів.(латинський) surdus — глухий), галузь дефектології, розробляюча проблеми виховання, освіти і вчення дітей з порушеннями слуху (глухих, слабослишащих, позднооглохших). Перші спроби вчення дітей з глибоким порушенням слуху відмічені в Іспанії в 16—17 вв.(століття) (П. де Понсе і Х. Бонет). В кінці 18 ст у Франції і Германії відкрилися перші спеціальні учбово-виховні установи для глухих Ш. М. Епєї, що очолювалися, С. Гейнике, в Росії — в 1806 в Павловське. Основоположниками російською С. були Р. А. Гурцов, Ст І. Флері, І. А Васильев, П. Д. Енько. Розвиток радянською С. пов'язано з іменами Н. М. Лаговського, Ф. A. Рау, Л.С. Виготського, І. І. Данюшевського, Р. М. Боськис, А. І. Дьячкова і С. А. Зикова.
Радянська С. будується на основі загальних принципів марксистсько-ленінської педагогіки, направлена на всесторонній розвиток духовних і фізичних сил дітей з порушеним слухом, виховання їх у дусі комуністичної моралі, на їх загальну освіту, підготовку до практичної діяльності, суспільно корисній праці серед що нормально чують і говорять. Вивчаючи особливості розвитку дітей з недоліками слуху, С. розробляє основи побудови спеціального учбово-виховного процесу, принципи організації спеціальних учбово-виховних установ.
Найважливіші спеціальні завдання С.: максимальний розвиток і використання слухової функції, що збереглася у дітей, формування у них словесної мови (усною, письмовою), навиків її розуміння і вживання, розвиток словесно-логічного мислення. С. включає теорію і історію вчення дітей з недоліками слуху, а також приватні методики (акупедії, російської мови, математики, природознавства і ін. предметів шкільної програми). Вдосконаленню методів С. сприяє розробка технічних засобів компенсації слухових порушень, складова одне з основних завдань сурдотехникі . С. спирається на дані суміжних наук: отоларингології, акустики, психології, фізіології, мовознавства, логопедії, теорії комунікації і ін. Центром радянською С. є НДІ(науково-дослідний інститут) дефектології АН(Академія наук) П СРСР (Москва).
Теоретичні і практичні проблеми С. розробляються також в науково-педагогічних центрах ін. соціалістичних і низки капіталістичних країн (Великобританія, Данія, Нідерланди, США, Швеція, Японія і ін. ).
Літ.: Дячків А. І., Виховання і вчення глухонімих дітей, М., 1957; Зиков С. А., Вчення глухих дітей мові за принципом формування мовного спілкування, М., 1961; Нейман Л. Ст, Слухова функція у тугоухих і глухонімих дітей, М., 1961; Боськис Р. М., Глухі і слабослишащие діти, М. 1963; Басова А. Р., Нариси по історії сурдопедагогики в СРСР, М., 1965; Психологія глухих дітей, М., 1971; РАУФ. Ф., Усна мова глухих, М., 1973.
