Суданські мови, 1) класифікаційний термін, що застосовувався в африканістиці в 1-ій половині 20 ст для позначення всіх мов географічного Судану. Виділення С. я. як єдиної генетичної сім'ї з передбачуваним праязиком відповідало теорії походження і спорідненості африканських мов, розробленою До. Майнхофом (теорія трьох мовних типів: хамітського, суданського і банту) і Д. Вестермана, що розвивалася в ранніх працях (до 1927). Пізніше була доведена її помилковість, оскільки в склад С. я. включалися групи мов, що не зводяться до одного джерела: нілотськие, манде і ін. Після робіт американського ученого Дж. Грінберга (50—60-і рр. 20 ст) термін «З. я.» виходить із строго наукового вживання. 2) У сучасній генеалогічній класифікації мов Африки (Дж. Грінберг) використовуються терміни «східносуданські мови» і «центральносуданськие мови», що позначають підгрупи шарінільськой групи нілосахарських мов . До східно-суданських відносяться нілотськие мови, нубійська мова, мова бареа (Ерітрея), мови мурле-дідінга-мекан (у районі кордону Ефіопії і Судану), мови груп темейн, ньіма-афітті, мераріт-тама і даго, поширені на Ю. Судана і на Ст Чад, мову інгассана (Ю.-В. Судану), а також імовірно мови ньянгья і теусо (З.-В. Уганди, З.-З.(північний захід) Кенії). До центральносуданським відносяться мови групи багирмі (Чад, ЦАР), крейш (Ю. Судану), мови груп бінга і мору-маді (Ю. Судана і Чад), груп мангбету і мангбуту (С. Заїру), мова ленду (С. Заїру).
Літ.: Westerman n D., Die Sundanspra-chen, Hamb., 1911; Tucker A., Bryan M., Linguistic analyses. The Non-bantu languages of North-eastern Africa, L.— N. Y.— Capetown, 1966; Greenberg J., The languages of Africa, 2 ed., Bloomington, 1966.
