Праязик, мова-основа, протоязик, термін, що позначає гіпотетичний стан групи або сім'ї родинних мов, що реконструюється на основі системи відповідностей, які встановлюються між мовами в області фонетики, граматики і семантики порівняльно-історичним методом (наприклад, індоєвропейський П., праслов'янська мова). Реальність П. як звучної одноманітної мови певного доісторичного етносу залишається дискусійною. П. може розумітися і як група близькоспоріднених діалектів, з яких в результаті відособленого розвитку виникли пізніші групи історично засвідчених мов. Якщо виникнення і розвиток групи родинних мов не виходить за історичні рамки, реальність П. може бути строго документована (ср. сучасні романські мови, для яких П. був народний латинський — т.з. вульгарна латинь). Елементи і форми П. називають архетіпамі. Відповідності їм на подальших етапах мовної еволюції називають їх рефлексами.
Літ.: Мейе А., Введення в порівняльне вивчення індоєвропейських мов, пер.(переведення) з франц.(французький), М. — Л., 1938; Порциг Ст, Розчленовування індоєвропейської мовної області, пер.(переведення) з йому.(німецький), М. 1964; Загальне мовознавство. Методи лінгвістичних досліджень, М., 1973.
