Пребіш (Prebisch) Рауль (р. 17.4.1901, Буенос-Айрес), аргентинський економіст. Здобув освіту в університеті Буенос-Айреса. У 1925—48 викладач політичної економії цього університету і одночасно відповідальний співробітник ряду державних фінансових і економічних установ. У 1948—62 виконавчий секретар Економічної комісії ООН(Організація Об'єднаних Націй) для Латинської Америки (ЕКЛА). У 1964—69 генеральний секретар Конференції ООН(Організація Об'єднаних Націй) з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). У 1962—64 і з 1969 генеральний директор Латиноамериканського інституту економічного і соціального планерування. Радник генерального секретаря ООН(Організація Об'єднаних Націй) по проблемах розвитку. Основні праці по питаннях економічного розвитку країн Латинської Америки.
П. висунув теорію периферійної економіки. У ній досліджуються питання взаємозалежності технічного прогресу, інвестицій і накопичення капіталу, роль соціологічних чинників в процесі економічного розвитку. У основі теорії лежить критика сучасної системи міжнародного капіталістичного розподілу праці, в якій доля країн, що розвиваються, — бути сировинним придатком крупних капіталістичних країн. П. розглядає історичний розвиток як двоєдиний процес поширення передової технології в світі і використання її результатів. Світове економічне розвиток аналізується П. на основі моделі «центр-периферія», в якій зроблений упор на структурні взаємозв'язки «центру» (розвинені капіталістичні країни), що має монополію на передову технологію і виробляючого засобу виробництва, і «периферії» (країни, що розвиваються), що виконує початкову стадію виробничого процесу (видобуток сировини). Імпульси, витікаючі від «центру» і досягаючі «периферії», ведуть, на думку П., до деформації розвитку економіки «периферії» роблять її уразливою до зовнішніх дій і коливань кон'юнктури. Звідси він робить вивід, що низькі темпи економічного розвитку країн «третього світу» і вищі темпи зростання економіки розвинених капіталістичних країн — взаємозв'язані і взаємообумовлені явища. Зовнішня торгівля, на думку П., не може бути в сучасних умовах двигуном економічного розвитку для «периферії», а світовий ринковий механізм не здатний забезпечити такий перерозподіл доходу щоб «центр» і «периферія» в рівній мірі користувалися плодами технічного прогресу. Подолання економічної відсталості країн, що розвиваються, по П., можливо лише на основі кардинальної перебудови існуючого міжнародного розподілу праці, індустріалізації, державного регулювання і структурних змін їх економіки. Він виступає за створення в країнах сучасної аграрно-сировинної периферії світового капіталістичного господарства розвиненої національної економіки. Буржуазна обмеженість теорії П. полягає в тому, що вона покликана переконати народи латиноамериканських країн в можливості в умовах капіталізму рішення цієї задачі і ін. корінних соціально-економічних проблем цих країн шляхом залучення в їх економіку іноземного капіталу, всемірного заохочення приватного підприємництва на внутрішньому ринку.
Соч.: The economic development of Latin America and its principal problems, Lake Success, 1950; Introducción а Keines, [5 ed.], Мéх. — Ст Aires [1965]; Transformación в desarrollo, Мéх., 1970.
Літ.: Ярошевський Би. Е., Теорія периферійної економіки, М., 1973.
