Суб'єкт права, особа (фізичне або юридичне), що володіє згідно із законом здатністю здійснювати права і юридичні обов'язки (тобто правосуб'єктністю). С. п. — необхідний елемент правовідносин у всіх галузях права, хоча в кожній з них положення його має певну специфіку. Так, в цивільних правовідносинах громадяни виступають як фізичні особи, державні органи і громадські організації — як юридичні особи; у адміністративних правовідносинах С. п. виступають державні органи, посадові особи, громадяни. Визнаючи громадянина С. п., держава визначає його правовий статус, що характеризує його положення по відношенню до держави, його органів, інших осіб. У різних соціально-економічних формаціях поняття С. п. має різний вміст. По рабовласницькому праву С. п. вважалися лише вільні, об'єм їх прав залежав від громадянства, підлоги, соціального положення. Феодальне право розрізняло С. п. з врахуванням їх приналежності до того або іншого стану. Буржуазне право проголосило всіх громадян формально рівними, що маскує фактичну нерівність, обумовлену економічною нерівністю. У соціалістичних країнах всі громадяни — рівноправні С. п. незалежно від підлоги, расової і національної приналежності, соціального походження, майнового положення. Правовий статус громадян СРСР включає основні права і обов'язки визначені Конституцією СРСР. Правовий статус державних органів, громадських організацій як С. п. визначається в СРСР їх статутами і положеннями в об'ємі, необхідному для виконання завдань, що стоять перед ними. Радянська держава виступає суб'єктом федеральних правовідносин, права державної власності на землю, заводи, залізниці і т. п., правовідносин по бюджету і державним позикам, а також в стосунках з громадянами з приводу них конституційних прав і обов'язків. У міжнародному праві С. п. є держави, деякі міжнародні організації.
