Степи, тип рослинності, представлений співтовариствами із засухо- і морозоустоїчивих багатолітніх трав'янистих рослин з пануванням дерновінних злаків, рідше за осоки і луков. С. пов'язані переважно з чорноземами і каштановими грунтами і посушливим кліматом, з максимумом опадів в літні місяці. Займають найбільші площі у внутріконтинентальних частинах Північної півкулі в межах помірного поясу, де зони степів витягнуті із З. на Ст в Європі і Азії і з С. на Ю. у Північній Америці. С. є також в Південній Америці. На значній території розорані (наприклад, в Європі збереглися головним чином в заповідниках).
В СРСР цілинні С. є в сівбу.(північний) частини Казахського мелкосопочника і в південній Забайкаллі. Великими степовими островами, оточеними гірською тайгою, є С. Мінусинськой і Тувинською улоговин; невеликими ділянками, переважно на південних схилах, С. заходять далеко на З.-В.(північний схід) Сибіру. Значні площі С. займають також в горах Закавказзі, Передньої, Середньої і Центральної Азії, де піднімаються до високогорій.
В природному рослинному покриві С. в Європі і Азії (в т.ч. в СРСР) переважають дерновінниє злаки: ковила, тіпчак, тонконог, вівсенець, мятлік і ін. і дерновінниє види осок і луков. У Північній Америці, окрім ендемічних для цього материка дерновінних видів ковили, в менш посушливих С. з дерновінних злаків поширені різні види бороданя, а в посушливіших — види роду Bouteloua. Для С. характерні також багато видів різнотрав'я з різних сімейств дводольних і однодольних рослин, що відносяться до різних біоморф, деякі види напівчагарничків (переважно з роду полин) і степових чагарників (у Європі і Азії з пологів карагана, спірея, мигдаль). У північніших С. часто буває розвинений моховий покрив (з видів Thuidium, Tortilla), в більш південних, з розрідженим трав'яним покривом, зустрічаються лишайники (з пологів Parmelia, Cladonia, Cornicularia і ін.). Рослинний покрив С. дуже мінливий у зв'язку з чергуванням посушливих і багатших осіданнями років і наявністю гризунів (головним чином мишоподібних — фітофагов і землероєв), які в роки піку чисельності місцями майже повністю знищують травостой С. і переривають поверхню грунту, внаслідок чого на обширних просторах виникають природні поклади, на яких поступово відновлюється степова рослинність.
Найбільш обширні простори С. займають в Євразії (із З. на Ст від нижньої течії Дунаю ка Внутрішньої Маньчжурії), де виділяють 3 основних зональних типа С.: сьогодення (типові), з переважанням дерновінних злаків і невеликою кількістю різнотрав'я; лугові (лісостеп), з різнотрав'я і часто з суцільним надгрунтовим покривом з мохів; пустинні (запустинені), з переважанням степових дерновінних злаків і великою кількістю ксерофільних (переважно полини) напівчагарничків (пустинні С. інколи відносять до напівпустелі).
При геоботанічному районуванні степову область Євразії підрозділяють на 2 підобласті: Причорноморсько-казахстанську і Центральноазіатську, до якої відносяться степові і лісостепові території Монголії, Південного Забайкалья і внутрішніх районів Маньчжурії. У першій переважають крупнодерновінниє периста ковила у другій — центральноазіатські види тирсовідних ковили, в пустинних С. — центральноазіатські види мелкодерновінних і низькорослої пустинно-степової ковили. Для першої підобласті характерна порівняно тепла і відносно волога весна, а частково і осінь. Весной і на початку літа тут помітну роль грають коротковегетірующие однорічні (ефемери) і багатолітні (ефемероїди) рослини (з однорічників — види пологів рогоглавника, бурачка, проломника і ін. летников — гусячого лука, тюльпана, герані, ферули, мятлік цибулинний і ін.). Для ін. характерна суха холодна весна; ефемери і ефемероїди майже відсутні, а у вологіші роки часто в масі розвиваються одно- і дворічні тривало вегетуючі (до осені) рослини (особливо деякі види полину). Див. Степові зони субтропічних поясів . Степові зони помірних поясів . Про тварин, характерних для С., див.(дивися) в ст. Степова фауна .
Літ.: Докучаєв Ст Ст, Наші степи раніше і тепер, СП(Збори постанов) Би. 1892; Алехин Ст Ст, Рослинність СРСР в її основних зонах, в кн.: Вальтер Г., Алехин Ст, Основи ботанічної географії, М. — Л., 1936; Лавренко Е. М., Степи і сільськогосподарські землі на місці степів, в кн.: Рослинний покрив СРСР, М. — Л., 1956; Weaver J. Е., North American prairie, Lincoln, 1954; Weaver J. Е., Albertson F. W., Grasslands of the great plains, Lincoln, 1956.
