Союз комуністів Югославії (СЬКЮ; Савез Комуніста Jyгославіje, Savez Komunista Jugoslavije), заснований на з'їзді в Бєлграді під назвою Соціалістична робоча партія Югославії (комуністів) — СРПЮ(к) в квітні 1919 в результаті об'єднання Сербської соціал-демократичної партії, Соціал-демократичної партії Боснії і Герцеговини, лівих соціалістів з Соціал-демократичної партії Хорватії і Славонії, а також комуністичних і соціалістичних груп (створені в 1919) з Чорногорії, Македонії, Далмациії Воєводіни в умовах підйому революційного руху в Королівстві сербів, хорватів і словенських (з 1929 — Югославія), що посилився під впливом Жовтневої революції 1917 в Росії. На з'їзді були вироблені принципи побудови партії — Основи об'єднання: партія засуджувала соціал-шовінізм і входила в Комінтерн. Головним секретарем партії був вибраний Ф. Філіповіч . Наявність в рядах партії елементів реформістів гальмував розвиток революційної боротьби. У квітні 1920 до СРПЮ(к) приєдналися Робоча соціалістична партія Словенії і Югославянськая соціал-демократична партія (Словенія), що завершило процес об'єднання югосл.(югославський) класового робочого руху. На 2-м-коді з'їзді (1920) партія (понад 65 тис. член) була перейменована в Комуністичну партію Югославії (КПЮ). Прийнята з'їздом програма КПЮ ставила головною метою партії здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату в Югославії. В той же час з'їзд не зміг зайняти правильних позицій по національному і аграрному питаннях. З'їзд прийняв статут КПЮ (тимчасовий статут був прийнятий 1-м-коду з'їздом), а також ряд рішень (в т.ч. про відкриту пропаганду революції і сов.(радянський) будуючи, про підготовку пролетаріату до виконання його історичної місії і ін.). Секретарями Центрального партійних веча (ЦК) були вибрані Ф. Філіповіч і С. Маркович. У грудні 1920 з КПЮ були виключені центристи після публікації ними антипартійної програми — Маніфесту опозиції.
На виборах в Засновницьку ськупщину (листопад 1920), не дивлячись на переслідування з боку властей, фальсифікацію виборчих бюлетенів, КПЮ по числу поданих за неї голосів вийшла на 3-е місце, завоювавши 59 депутатських мандатів (з 419). У обстановці наростання в країні революційного руху посилення авторитету і впливу КПЮ уряд опублікував (у грудні 1920) декрет Обзнана, що забороняв діяльність КПЮ. У серпні 1921 буржуазна ськупщина прийняла т.з. Закон про захист держави, якою КПЮ оголошувалася поза законом. Депутати КПЮ в ськупщине були позбавлені мандатів, близько 2 тис. комуністів були арештовані. КПЮ вимушена була перейти на нелегальне положення. Відхід партії в підпілля, масові арешти партійних кадрів, а також пожвавлення реформізму привели до тимчасовому спаду робочого руху. У керівництві КПЮ розвернулася фракційна боротьба. Права течія на чолі з С. Марковічем виступала проти діяльності партії в підпіллі, тоді як ліві вважали за необхідне посилення нелегальної революційної роботи, 3-я конференція КПЮ (1924, Бєлград) засудила погляди Марковича, відкинула також вимоги реформістів правих про «самостійність» профспілок. У її резолюціях містилися положення про право націй на самовизначення аж до відділення, про безвідплатну передачу поміщицької землі разом з інвентарем безземельним і малоземельним селянам, про керівну роль партії відносно профспілок. Секретарем ЦК КПЮ на 2-ій (1923) і 3-ій конференціях КПЮ обирався Т. Кацлеровіч.
Після 3-ої конференції КПЮ організаційно зміцнилася, число її членів збільшилося більш ніж удвічі (січень 1924 — близько 1 тис. членів, січень 1925 — 2300 членів). Проте опортуністи продовжували фракційну діяльність. На прохання керівництва КПЮ ІККИ утворив в березні 1925 спеціальну комісію, яка, вивчивши положення в КПЮ, піддала критиці опортуністичні погляди С. Марковича. 5-й розширений пленум ІККИ (квітень 1925) засудив фракційну боротьбу в керівництві КПЮ і рекомендував скликати партійний з'їзд для обговорення спірних питань. 3-й з'їзд КПЮ (травень 1926) підтвердив вирішення 3-ої конференції КПЮ по національному, селянському, профспілковому організаційному і ін. питанням, вказав на необхідність створення єдиного фронту робітників і селян для скидання влади капіталу під керівництвом революційного пролетаріату. З'їзд підкреслив важливе значення популяризації досягнень Сов. Союзу і заявило необхідності дипломатичного визнання СРСР з боку Королівства сербів, хорватів і словенських. З'їзд прийняв новий статут партії. Секретарем ЦК КПЮ був вибраний С. Маркович, що заявив про відмову від своїх опортуністичних поглядів. Проте після з'їзду фракційна боротьба поновилася. Проти фракційності, за об'єднання партійних лав активно виступили місцеві організації КПЮ, І. Броз, що очолювалися, Тіто, Дж. Джаковічем, Би. Паровічем, Д. Салаєм і ін. У лютому 1928 конференція організації Загребськой засудила фракційну боротьбу в керівництві партії. По вирішенню конференції Загребський комітет КПЮ направив ІККИ лист, в якому повідомив про положення в партії і просив прийняти необхідні заходи для його виправлення. Обговоривши на спеціальній нараді в квітні 1928 разом з партійним керівництвом КПЮ положення, що склалося, ІККИ надіслав в травні 1928 відкритий лист членам КПЮ, в якому наголошувалося, що в КПЮ є сили, здатні покласти край фракційності, створити партійне керівництво з робітників, яке б згуртувало ряди КПЮ і націлило партію на створення братського союзу пролетаріату з трудовим селянством і масами трудящих пригноблюваних націй. Відкритий лист обговорювався в партійних організаціях КПЮ. Фракційне керівництво партії було змінене, утворено тимчасове Політбюро ЦК КПЮ (з 3 членів) на чолі з Дж. Джаковічем.4-й з'їзд КПЮ (листопад 1928) визначив стратегію, тактику і завдання партії у зв'язку з політичною обстановкою в країні, вказав на загрозу встановлення монархічної диктатури. З'їзд засудив фракційну боротьбу в керівництві КПЮ, підкреслив необхідність подальшого організаційного і ідеологічного зміцнення партійної організації, посилення роботи КПЮ серед селянства і молоді. З'їзд засудив антирадянський курс югосл.(югославський) правлячих кругів. Організациооним секретарем ЦК КПЮ був вибраний Дж. Джаковіч.
6 січня 1929 в країні був здійснений державний переворот і встановлена військово-монархічна диктатура. Керівництво КПЮ на 6-м-коді пленумі (лютий 1929) виступило із закликом до робітників і селян почати озброєну боротьбу за встановлення в країні влади робітників і селян. Курс на озброєне повстання був помилковим, оскільки для його проведення в життя в той період не було ні об'єктивних, ні суб'єктивних умов. Реакція підсилила репресії проти КПЮ: багато місцевих організацій КПЮ і Союзу комуністичної молоді Югославії (заснований в 1919) було розгромлено, ряд видних діячів партії, у тому числі Дж. Джаковіч, палі жертвами кривавого терору або були поміщені у в'язниці. У 1930—34 діяльність КПЮ в основному була направлена на організаційне і ідейне зміцнення партії, 4-я конференція КПЮ (1934, Любляна), виходячи із завдань виховання національних партійних кадрів і посилення боротьби за рішення національного питання, постановила утворити в рамках КПЮ компартії Хорватії і Словенії (засновані в 1937), а «найближчим часом» і компартію Македонії, створити партійні організації на крупних підприємствах, підсилити роботу в селі і серед молоді. Керуючись вирішеннями 7-го конгресу Комінтерну (1935), КПЮ виступила за створення Народного фронту, об'єднання всіх антифашистських і демократичних партій і груп в боротьбі проти монархічного режиму в Югославії. В кінці 1937 на чолі КПЮ (около1500 членів) став І. Броз Тіто. КПЮ повела рішучу боротьбу проти фракціонерів, за організаційне зміцнення і консолідацію партії. У 1936—39 понад 1300 югосл.(югославський) добровольців, багато хто з яких був членами КПЮ, у складі Інтернаціональних бригад брали участь в героїчній боротьбі іспанського народу проти фашизму. У 1940 5-я конференція КПЮ вибрала І. Броз Тіто генеральним секретарем ЦК КПЮ (пост генерального секретаря введений в партії з 1940).
Після нападу (квітень 1941) фашистської Німеччини і її сателітів на Югославію КПЮ очолила Народно-визвольну війну в Югославії 1941—45 проти фашистських окупантів, що злилася з класовою боротьбою проти югосл.(югославський) буржуазії, за створення нової соціалістичної Югославії. У визвольній боротьбі партія (до травня 1945 чисельність КПЮ понад 141 тис. член) втратила близько 50 тис. комуністів.
Після звільнення країни від фашистських загарбників (травень 1945) під керівництвом КПЮ були проведені війни, що почали здійснюватися ще в ході, революційно-демократичні і соціалістичні перетворення, 29 листопада 1945 Югославія була проголошена Федеральною Народний Республікою. З перемогою революції і ліквідацією буржуазних буд політична влада перейшла в руки робочого класу і трудового селянства. КПЮ стала єдиною правлячою партією в країні. Югославія встала на дорогу соціалістичного будівництва.
5-й з'їзд КПЮ (1948) прийняв нову програму і статут партії. Програма формулювала завдання партії в боротьбі за побудову основ соціалізму. З'їзд виразив негативне відношення до резолюції Інформбюро комуністичних і робочих партій «Про положення в КПЮ» (червень 1948), ухвалив резолюцію про чергові завдання партії. У 1948—49 стосунків Югославії і КПЮ з соціалістичними країнами і комуністичними партіями були порушені (стали відновлюватися в 1953—1954). 6-й з'їзд КПЮ (1952) встановив, що в умовах нової суспільно-політичної системи, заснованої на принципах робочої самоврядності, головним завданням партії є ідейно-політична робота по вихованню мас. З'їзд прийняв рішення про перейменування партії в Союз комуністів Югославії. З'їзд прийняв новий статут СЬКЮ. 7-й з'їзд СЬКЮ (1958) вніс зміни і доповнення до статуту, прийняв нову програму СЬКЮ і резолюцію про чергові завдання партії 8-й з'їзд (1964) вніс нові зміни і доповнення до статуту СЬКЮ, ухвалив резолюцію про чергові завдання партії, намітивши проведення економічних і суспільних реформ, направлених на продовження індустріалізації країни і прискорений розвиток сільського господарства, розширення соціалістичного сектора в селі. 4-й пленум ЦК СЬКЮ (липень 1966) прийняв рішення про реорганізацію СЬКЮ. Відповідно до цього рішення 5-й пленум ЦК СЬКЮ (жовтень 1966), зокрема, скасував пости генерального секретаря СЬКЮ і секретарів ЦК СЬКЮ і заснував пост голови СЬКЮ, на якого був вибраний І. Броз Тіто. 7-й пленум ЦК СЬКЮ (січень 1967) схвалив представлений комісією ЦК СЬКЮ «Проект тез про подальший розвиток і реорганізацію СЬКЮ» і ухвалив «Резолюцію про зміни в методах і формах організації комуністів». 9-й з'їзд СЬКЮ (1969) прийняв резолюції: «Соціалістичний розвиток в Югославії на основах самоврядності і завдання Союзу комуністів», «СЬКЮ в боротьбі за рівноправна міжнародна співпраця, за мир і соціалізм», «Ідейно-політичні основи подальшого розвитку СЬКЮ». З'їзд прийняв новий статут СЬКЮ, основні положення якого виходили з «Тез про реорганізацію СЬКЮ» і практичних заходів по реорганізації партії, здійснених в період між 4-м-кодом пленумом ЦК СЬКЮ і 9-м-код з'їздом, З'їзд скасував ЦК СЬКЮ зі всіма його органами, створив замість ЦК Президію СЬКЮ, утворив Виконавче бюро Президії СЬКЮ. З'їзд вибрав головою СЬКЮ І. Броз Тіто.
В період після 9-го з'їзду СЬКЮ, поряд з досягнутими успіхами в будівництві соціалізму, розвиток партії і в цілому югославського суспільства зіткнулося з рядом труднощів і негативних явищ (посилення націоналістичних, лібералістських і ін. антисоціалістичних тенденцій, ослабіння ролі партії, її ідейно-політичної єдності, поширення в її рядах групівщини і фракційної діяльності). Ці явища були піддані критиці на 21-м-коді засіданні Президії СЬКЮ (грудень 1971), в листі голови СЬКЮ і Виконавчого бюро Презідіума СЬКЮ всім організаціям і членам СЬКЮ (вересень 1972), у ряді виступів І. Броз Тіто, а також на республіканських партійних з'їздах тих, що передували 10-у з'їзду СЬКЮ. Головні носії націоналістичних, антипартійних і антисоціалістичних проявів були виключені з лав СЬКЮ, визнано необхідним прийняти заходи по організаційному і ідейному зміцненню партії, посиленню її провідної ролі у всіх сферах суспільного життя.
10-й з'їзд СЬКЮ (1974) обговорив звіт про роботу Презідіума СЬКЮ в період між 9-м-кодом і 10-м-кодом з'їздами, заслуховував і обговорив доповідь голови СЬКЮ І. Броз Тіто «Боротьба за подальший розвиток соціалістичної самоврядності в нашій країні і роль СЬКЮ», прийняв 18 резолюцій, з яких дві носять загальнополітичний характер («Боротьба за подальший розвиток соціалістичної самоврядності і завдання СЬКЮ» і «СЬКЮ в боротьбі за мир, рівноправну міжнародну співпрацю і соціалізм»), а останні стосуються окремих напрямів діяльності СЬКЮ і актуальних міжнародних проблем. У доповіді І. Броз Тіто і у відповідній резолюції з'їзду підкреслено первинне значення посилення ролі СЬКЮ як авангарду робочого класу, необхідність його подальшого організаційного і ідейно-політичного зміцнення, підвищення рівня роботи і відповідальності партійних організацій і послідовного втілення в життя принципу демократичного централізму. Ці положення відбиті в змінах і доповненнях, внесених до статуту СЬКЮ. Б відповідності з ними були утворені ЦК СЬКЮ (165 членів), Президія ЦК СЬКЮ (48 членів) і Виконавський комітет Президії ЦК СЬКЮ (12 членів), а також створені Комісія із статутних питань СЬКЮ і Ревізійна комісія СЬКЮ. Керівні органи СЬКЮ формуються на основі паритетного представництва Союзів комуністів соціалістичних республік і соціалістичних автономних країв СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія), а також партійних організацій Югосл. народній армії. 10-й з'їзд вибрав І. Броз Тіто головою СЬКЮ без обмеження терміну мандата.
СЬКЮ брав участь в міжнародній Нараді комуністичних і робочих партій (1957) і в Конференції комуністичних і робочих партій Європи (1976).
По статуту (прийнятий в 1969, з подальшими змінами і доповненнями) керівним принципом організаційної будови СЬКЮ є демократичний централізм. Найвищий орган СЬКЮ — з'їзд (скликається не менше одного разу в 4 роки),а в період між з'їздами — ЦК СЬКЮ. Чисельність СЬКЮ 1302843 членів (кінець 1975). Голова СЬКЮ — І. Броз Тіто. ЦО(центральний орган) СЬКЮ — газета «Комуніст» («Komunist») і журнал «Социялізам» («Socijalizam»).
З'їзди Союзу комуністів Югославії: 1-й Об'єднувальний з'їзд СРПЮ(к)—20—23 квітня 1919, Бєлград; 2-й з'їзд СРПЮ(к) — 20—24 червня 1920, Вуковар; 3-й з'їзд КПЮ — 17—22 травня 1926, Відень; 4-й з'їзд КПЮ — листопад 1928, Дрезден; 5-й з'їзд КПЮ — 21—26 липня 1948, Бєлград; 6-й з'їзд КПЮ — 2—7 листопада 1952, Загріб; 7-й з'їзд СЬКЮ — 22—26 квітня 1958, Любляна; 8-й з'їзд СЬКЮ — 7—13 грудня 1964, Бєлград; 9-й з'їзд СЬКЮ — 11—15 березня 1969, Бєлград; 10-й з'їзд СЬКЮ — 27—30 травня 1974, Бєлград.
Істочн. і літ.: Броз Тіто I., Політічки ізвjeштаj ЦК КПj на 5 конгресу КПj, в його кн.: Говори і чланци. књ. 3, Загріб, 1959; 7 Kongres Saveza Komunista Jugoslavije, Saveza Komuniste Jugoslavije, Kib. 1—6, Beograd, 1970; Deseti Kongres Saveza Komunista Jugoslavije, Beograd, 1974; Севьян Д. А., Комуністична партія главі народно-визвольної боротьби і народної революції в Югославії «Нова і новітня історія», 1965 № 6-Славін Р. М. Сумарокова М. М., З історії утворення Комуністичної партії Югославії, «Питання історії КПРС», 1969 № 4.
