Тіто, Броз Тіто (Broz Tito) Іосип (р. 25.5.1892, Кумровец, Хорватія), діяч югославського і міжнародного робочого руху, державний і політичний діяч СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія), маршал (1943), двічі Народний герой Югославії (1944, 1972), Герою Соціалістичного Труда (1950). Народився в селянській сім'ї. У 1910 вступив в Соціал-демократичну партію Хорватії і Славонії, брав участь в робітнику і професійному русі. Осенью 1913 покликаний в австро-угорську армію. На початку 1-ої світової війни за антивоєнну пропаганду був арештований і направлений на фронт. Весной 1915 був поранений, попав в полон до Росії. У 1917 в Петрограді брав участь в липневій демонстрації проти Тимчасового уряду, був арештований і висланий на Урал. У жовтні 1917 в Омську вступив в Червону Гвардію, разом з більшовиками вів революційну роботу серед селян. У вересні 1920 повернувся на батьківщину, вступив в компартію Югославії (КПЮ), був на нелегальній партійній роботі. З лютого 1928 секретар комітету Загребського КПЮ. У серпні 1928 арештований і засуджений на 5 років каторжної в'язниці. У 1934 вийшов з висновку і відновив нелегальну діяльність, був членом крайкома КПЮ в Хорватії. У грудні 1934 вибраний членом ЦК КПЮ і Політбюро ЦК КПЮ. У 1935—36 знаходився в Москві, працював в Комінтерні, входив в делегацію КПЮ на 7-м-коді (1935) конгресі Комінтерну. У 1936 нелегально повернувся на батьківщину. У грудні 1937 очолив КПЮ. На 5-ій конференції КПЮ (жовтень 1940) вибраний генеральним секретарем ЦК КПЮ. Під час Народно-визвольної війни в Югославії 1941—45 Т. — верховний головнокомандуючий Народно-визвольної армії і партизанських загонів Югославії. 30 листопада 1943 вибраний головою Національного комітету звільнення Югославії . В березні 1945 призначений головою Ради Міністрів, міністром оборони і верховним головнокомандуючим озброєними силами Демократичної Федеральної Югославії. У серпні 1945 вибраний головою Народного фронту (у 1953—54 голова Соціалістичного союзу трудового народу Югославії). У листопаді 1945 Т. очолив уряд ФНРЮ; у 1953—63 голова Союзного старанного веча (уряди) ФНРЮ. На 6-м-коді з'їзді КПЮ (1952), що прийняв рішення про перейменування партії в Союз комуністів Югославії (СЬКЮ), Т. був вибраний генеральним секретарем (з 1966 голова) СЬКЮ. 10-й з'їзд СЬКЮ (1974) вибрав Т. головою СЬКЮ без обмеження терміну мандата. З 1953 Т. — президент країни (у травні 1974 ськупщина СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія) вибрала Т. на цей пост без обмеження терміну повноважень). У якості президента Т. очолює Президія СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія) (з 1971), а також Рада федерації, є верховним головнокомандуючим озброєними силами СФРЮ(Соціалістична Федеральна Республіка Югославія). Нагороджений багатьма югославськими орденами, радянськими орденами: Леніна (1972), «Перемога» (1945), Суворова 1-ій мірі (1944) і рядом орденів ін. країн.
