Союзники римські (socii), общини Італії, підлеглі Римом (після 338 до н.е.(наша ера)). Загальним в положенні всіх С. було те, що вони не могли вести самостійну зовнішню політику, зобов'язані були допомагати Риму військами і матеріальними засобами під час війни і віддавати рім.(римський) колоністам частина своєї землі. Відносно самоврядності, а також прав, що надаються С. в Римі, общини ділилися на різні категорії. Привілейовану групу складали т.з. латинські С. Оні користувалися повною самоврядністю і в той же час деякими цивільними правами в Римі (на положенні латів.(латинський) С. були рр. Тібур, Пренесте, міста сабінян і вольськов). Більшість греч.(грецький) полісів Італії були власне С.; їх жителі, маючи самоврядність, не володіли жодними правами в Римі. Нижчою категорією С. були дедітіциі; вони користувалися обмеженою самоврядністю і не мали прав рім.(римський) громадянства. До дедітіциям належали будучи.(що був) члени самнітськой федерації (див. Самніти ), потім галли. Питання про надання С. прав рім.(римський) громадянства ставився в Римі з часів Гракхов (2-я половина 2 ст до н.е.(наша ера)), проте був дозволений лише в результаті Союзницької війни . З перетворенням Риму на середземноморську державу римляни стали в вигляді привілею дарувати правами С. окремих провінціалів і цілі общини. З кінця 2 ст н.е.(наша ера) рім.(римський) імператори, залучаючи на військову службу варварські племена, селили їх в пограничних районах в якості З.-федератов. Титул «З. і друг римського народу» отримували від Риму правителі дружніх васальних царств (наприклад, цар Нумідії Масинісса).
Літ.: Маяк І. Л., Взаємини Риму і італійців III—II вв.(століття) до н. е.(наша ера), М., 1971; Моmmsen Th., Römisches Staatsrecht, Bd 1—3, Lpz., 1876—87.
