Слуховий аналізатор, сукупність механічних, рецепторних і нервових структур, діяльність яких забезпечує сприйняття людиною і тваринами звукових коливань.
У вищих тварин, у тому числі у більшості ссавців, С. а. складається із зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха (див. також Слуху органи ), слухового нерва і центральних відділів (кохлеарниє ядра і ядра верхньої оливи, задні горби четверохолмія, внутрішнє колінчасте тіло, слухова область кори головного мозку). Верхня олива — перше утворення головного мозку, де конвергируєт інформація від обох вух. Волокна від правого і лівого кохлеарних ядер йдуть на обидві сторони. У С. а. є також низхідні (еферентні) провідні дороги, що йдуть від вищерозміщених відділів до тих, що пролягають нижче (аж до рецепторних кліток). У частотному аналізі звуків істотне значення має перегородка (див. Кортієв орган ) равлика — своєрідний механічний спектральний аналізатор, що функціонує як ряд фільтрів, що взаємно розузгодили. Її амплітудно-частотні характеристики (АЧХ), тобто залежність амплітуди коливань окремих точок перегородки равлика від частоти звуку, вперше експериментально виміряні угорським фізиком Д. Бекеши і пізніше уточнені за допомогою Мессбауера ефекту, крутіший нахил АЧХ, що спостерігається у бік високих частот, рівний приблизно 200 дб на октаву. Амплітуда коливань перегородки равлика, за цими ж даними, — від одиниць до сотень А (залежно від інтенсивності звуку). Діяльність рецепторного апарату равлика виявляється в електричних реакціях, одна з яких досить точно відтворює частоту тону (мікрофонний ефект равлика). Частотна вибірковість окремих одиночних волокон слухового нерва у ряді випадків значно вище, ніж АЧХ перегородки (наприклад, нахил цих кривих у бік високих частот може доходити до 1000 дб на октаву) равлика, що свідчить про частотне загострення в С. а. При обстеженні діяльності центральних відділів С. а. реєстрацією біоелектричних потенціалів виявлена їх тонотопічеськая організація — впорядковане розташування нервових елементів, що володіють максимальною чутливістю до певної частоти звуку, що може служити нейрофізіологічним обгрунтуванням «теорії місця» (див. Слух ) . Нервові елементи С. а. виявляють, окрім частоти, певну вибірковість до інтенсивності тривалість звуку і ін. Поряд з цими властивостями нейрони вищих відділів С. а. вибірково реагують також на складні ознаки звукових сигналів (наприклад, певну частоту амплітудної модуляції, напрям частотній модуляції, напрям руху звуку). При експериментальному руйнуванні центральних відділів С. а. у тварин порушується розрізнення певних параметрів звукових сигналів. Наприклад, при видаленні кіркової зони С. а. відбувається підвищення порогів чутності на короткі (до 20 мсек ) звуки, порушення розрізнення звукових послідовностей, положення джерела звуку в просторі. Схожі порушення виявлені при патологічних поразках кіркових відділів С. а. у людини.
